Читати книгу - "Руйнація, Ріна Бейкер"

Я помила останню тарілку, а Мінді далі тероризувала Дієго перехресним допитом. 
— Тобто, я правильно зрозуміла: тобі тридцять три, ти досі живеш з батьком, і робиш вигляд, що допомагаєш йому вести всі справи? 
— Ні, я маю власні ресторани, та займаюся ними без батькового втручання, — дратується він. 
   Мене тішить, що подруга пішла цим шляхом. Сумніватися в досягненнях чоловіка — що може бути кращим способом вивести його з себе? Зараз вона має на це повне право. 
— Так, і напевно гроші на свій перший ресторан, ти заробив торгуючи морозивом в кіоску? — глузливо роздумує дівчина. — Або роздавав листівки в торговому центрі, а потім бах! — вона ляскає долонями. — І успішний успіх прийшов до того, хто так довго й важко йшов до цієї цілі. 
— Мінді, скажи, будь ласка, ти відвідувала театральний гурток в школі? Тому що, якщо ні, тебе досі можуть прийняти туди. З такою-то експресією, — він задумався. — І таким зростом. 
— Мене це не цікавить. Я займаюсь тайським боксом. 
— Невже? — він справді здивований. — І скільки занять відвідала? Два? 
— Два… роки, — самовдоволено заявляє подруга.
   Я не бачу їхніх облич, розставляючи склянки по місцях, але відчуваю, що брови чоловіка здивовано підлетіли. 
— Не може бути! — скептично заявляє він. — Просто, я теж захоплююся східними єдиноборствами. 
— Дивно. Я гадала, що на заняттях таку пиху вибивають. 
— Ні, все лишається на своїх місцях. Поглянь лишень на себе. 
   Я підходжу до них, даючи Дієго знак підвестися. 
— Година пізня, і лише одного з вас я можу залишити на ночівлю. 
— Мінді, як шкода, що ти вже йдеш, — звертається до дівчини Дієго. — Ми тільки почали так мило спілкуватись. 
— Не вгадав, Мі залишається, а тебе я проведу, ходімо, — я беру його за руку і веду до вхідних дверей.

   Чоловік спирається на стіну та дивиться на мене тим самим поглядом, як тоді, на яхті. 
— Кожну прекрасну принцесу охороняє дракон, — вказуючи в бік вітальні промовляє він. 
— І цей дракон обовʼязково кусає за дупу того, хто сміє втратити пильність та забувається, Дієго. 
— Бетані, — він кладе руку на мою талію. — Я сподіваюсь, що наша наступна зустріч мине більш плідно. 
— Все залежить від твоєї поведінки. 
— Правда? — чоловік притягує мене до себе. — Тоді я буду зразковим чоловіком. 
— Погані новини: поки шо ти лише знизив рівень цієї зразковості, ображаючи мою найкращу подругу. 
— Я виправлюсь. Для тебе. 
   Він нахиляється, в спробі знову поцілувати мене. Я встигаю піднести руку вгору і поставити її, як барʼєр між нашими губами. 
— Виправишся — лише тоді поговоримо. 
— Коли я виправлюсь — в нас не буде часу на балачки, — він цілує моє чоло, та йде. 
   Я повертаюся у вітальню, і знаходжу там Мінді, яка заснула на дивані, скручена калачиком. 
Що ж, Мі, дякую, ти знову мене врятувала.