Читати книгу - "Не укладай угоду з демоном! , Вікторія Фед"

Прокинулась я у чудовому настрої, давно вже такого спокою на душі не відчувала. Тіло було розслаблене, в кімнаті панувала тиша, а від ковдри ще йшло приємне тепло.

Але коли до мене дійшло, що мене вночі обіймав  ректор, я різко сіла на ліжку.

Серце пропустило удар.

Хвала Вищим, в кімнаті я була одна.

— Може, наснилося? — невпевнено прошепотіла, відчуваючи, як щоки наливаються жаром.

Ох, Вищі…

Спогади накрили хвилею. Як я обіймала його, як сама шукала тепла у його обіймах…

Я стиснула пальцями тканину ковдри й закрила обличчя руками.

— Ні, не наснилося, — простогнала, бажаючи просто провалитися під землю.

Від сорому мені хотілося або втекти з маєтку, або ж знайти перший портал і шмигнути в нього, бо ж як тепер дивитися йому в очі?! Може зробити вигляд, що нічого не пам’ятаю?

Стук в двері. Я різко впала на подушку і закрила очі. Ніколи не вміла прикидатися, але тут включила всю свою майстерність.

— Міс Селесто, — почулося за дверима.

Полегшення просто пройшлося паралізованим від нервів тілом.

Анджелус.

— Заходь, — тихо сказала я, не приховуючи радості і полегшення.

Скелет зайшов в кімнату з такою величчю, що сам імператор корчився б від заздрощів. І от як йому це вдається?!

— Міс Селесто, я приніс вам форму Академії, — Анджелус поклав форму на крісло.

— Сам шив? — зразу вирішила прояснити ситуацію.

Було чути, як Анджелус незадоволено скрипнув щелепами.

— Ні, господар заборонив мені взагалі шити, — і сказано це було з такою печаллю, що мене аж насмішило. — Форму, його величність, приніс з Академії сьогодні вранці.

— А де сам, його величність? — не те, що мені було дуже цікаво, але…

— Викликали в Безодню. Там зараз біда…

Он воно як? Ні, Селесто, ти ж не любиш лізти в чужі проблеми..

— А що сталося?

От буває у вас так, що ти думаєш одне, але ляпнеш зовсім інше? От так завжди і зі мною!

Сер Анджелус видно знайшов в мої скромній персоні вірного слухача. Видно, цей скелет був ще тим пліткарем за життя! Але покажіть мені того, хто не любить попліткувати, я йому памʼятник поставлю!

— Так війна, міс, насувається, — сказав сер Анджелус. — Кістками чую, недобре щось буде ой недобре…

Сер Анджелус театрально зітхнув, ніби збирався розповісти щось неймовірно важливе, але тут же різко повернув до мене череп.

— Але це не моя справа, міс Селесто! — заявив він, притискаючи кістляву руку до грудної клітини.

— Сам почав! — я склала руки на грудях.

— Я скромний дворецький, а не пліткар! — обурився він, хоча його порожні очниці світилися цікавістю.

Ну-ну, скромний дворецький, аякже! А я значить дракон рогатий…

— Анджелусе… — я ледь стримувала усмішку.

— Ну добре! — скелет миттєво здався, а я думала, щосдовше протримається. — Кажуть, що в Безодні з’явився… зрадник.

— Хто саме? — я аж нахилилася вперед, готова ловити кожне слово.

— А ось цього я не знаю, — гордо випростався Анджелус, ніби повідомив щось надзвичайно цінне.

Я закотила очі.

— Тобто знаєш, що є зрадник, але не знаєш, хто?

— Саме так, міс Селесто, — урочисто підтвердив скелет.

— А навіщо тоді весь цей пафос?!

— Бо я артистична натура! — сер Анджелус зробив витончений жест, ніби поправляв уявний капелюх. — Життя - це гра.

Я не витримала і засміялася.

— І що ж, його величність вирішив особисто розібратися?

— Ну, ще б пак! Він же спадкоємець Безодні… — Анджелус задумався.

Він хотів ще щось сказати, але видно передумав.

— Я приготую вам сніданок, а потім відправлю в Академію, — сказав Анджелус, і направився до виходу.

— Дякую.

— Радий служити.

Я швидко зібралася, поснідала і вже зібралася ввійти в портал.

— До зустрічі на вихідних, — буденно кинув скелет.

Я вже ступила в портал, коли ці слова дійшли до мого мозку.

Стоп. ЩО?!

Я різко озирнулася.

— Перепрошую?

Скелет із величною грацією зробив крок уперед і, поклавши руку на груди, велично вклонився.

— Дозвольте відрекомендуватися, ваш новий вчитель танців і придворного етикету.

Я настільки остовпіла, що, напевно, виглядала як статуя.

— ЩО?

— Міс Селесто, — з ноткою терпіння, яким зазвичай пояснюють очевидні речі, мовив Анджелус, — Бал Вічності в Асаї — це подія, до якої слід підійти з належною відповідальністю.

— І?

— І ваше вміння танцювати залишає бажати кращого.

Я обурено роззявила рот.

—  Боюсь спитати, звідки вам відомо про моє вміння танцювати?!

Анджелус театрально зітхнув:

— Господар розповів і сказав, що вас потрібно підготувати.

Я вражено кліпнула. А мене запитати чи попередити?!

— Тобто, він…

— Так, так, сам вибрав для вас програму підготовки. Особисто.

Мене пробрало холодом.

— І що ще в цій програмі?

— Танці, етикет, фехтування, дипломатія… — скелет почав загинати кістляві пальці, але я вже майже не слухала.

Ой, мля!

Я повільно вдихнула.

— Скажи мені чесно, Анджелусе.

— Звісно, міс.

— Це підготовка до балу… чи до війни?

Скелет театрально зробив вигляд, що задумався.

— А це не одне й те саме?

Тут не було з ким розмовляти, і я просто помолилася Вищим про пощаду, і ступила у відкритий скелетом портал.

Як тільки я зробила крок у портал, мені здалося, що я почула за спиною ледь чутний смішок.

Тепер я точно знала, що лорд-ректор виховував цього скелета особисто!
 

****
 

— Я в шоці шоковому! — зарепетувала Амелія, схопившись за голову, ніби я щойно повідомила їй, що виходжу заміж за дракона. — Все-таки, Морана виявилася… відьмою!

Я пирхнула.

— А ти ніби не знала?

— Я про її характер говорю! Але! Хто ці Хранителі книги?! Треба дізнатися! Щось мені не здається, що все так просто…

Я з нею повністю погоджувалася, але наступна її репліка змусила мене спітніти.

— Але мені більше про твою мітку цікаво! Кажеш, у ректора така сама?!