Читати книгу - "Лицарі черешневого цвіту, Костянтин Киріце"

— Я ніскілечки не жартую! — розхвилювався Йонел. — А якщо ти переплутав рот із млинком, то йди звідси й мели в другому місці. Може, знайдеш десь щербату бабу, котра живе тільки кавою.

— Краще вже щербата баба, котра живе тільки кавою, аніж такий, як ти, котрий живе лише чванькуватістю та купує похвали… Не думай, що ти наступив мені на мозоль. Я з тобою не жартую!

Щастя, що з лісу поверталися, тягнучи за собою по грубезній в’язці тичок, Віктор і Урсу. Кому там уже кортіло сваритися! Тички треба було довести до пуття, скласти їх перед наметами, розвести вогонь, піднести ближче до ями хмиз, а тут ще й Лучія.

— Проведемо збори! — виголосила вона. — Без балачок і без відхилення від теми. Приклад вам даю я. На порядку денному три питання. Перше: вибір керівника експедиції… Друге: заходи щодо безпеки експедиції… Третє: наслідки цих заходів… І потім, ви знаєте, що нас чекає: оте, що називається сон.

— А багаття? — запротестувала Марія.

— Багаття? Воно залишиться на розсуд керівника. Згода?.. Отже, готуймося до голосування…

Йонел розподілив клаптики паперу, Лучія — олівці… кольорові, Дан тримав урну, тобто кишеньковий стакан.

— А зараз називайте кандидатуру керівника! — попросила Лучія. — Почну я: я пропоную Йонела! Якщо хтось хоче…

— Я! — вихопилась Марія. — Я пропоную Віктора…

— У кого є ще пропозиції? — спитала Лучія роздратованим тоном. — Урсу!.. Ти хочеш щось сказати?.. Чого ти так крутишся? Іди голосувати! І якщо ти вважаєш, що ми граємося в безглузду формальність…

Але Урсу був надто схвильований, аби затіювати сварку. Його ніскілечки не цікавило, що хоче Лучія; він відчував провокацію в її словах, але не сприйняв її. Він ще раз глянув на вершини: сонце вже зайшло, не було видно навіть його променів, і це страшенно занепокоїло хлопця. Він супроти своєї волі підступив ближче до гурту.

— У тебе є якісь пропозиції? — перепитала Лучія голосом, який провіщав новий вибух.

— Тік! — мимохіть прошепотів Урсу.

Лучія пригадала вранішню дискусію між Урсу та Віктором:

— Дуже добре! Якщо ти вважаєш, що ми граємося, і хотів би поламати гру, то краще вийди з неї. Але я вважаю, що це саме та нагода, коли тебе слід поставити на місце! І негайно!

Тільки така несправедливість могла розлютити Урсу й довести його до того, що він сказав:

— А ти за яким правом поводишся як начальник? Тебе ніхто навіть не пропонував!

— Якщо мова тільки про це, то я її пропоную! — скочила Марія.

— Тс-с-с! — вклинився Дан у першу секунду суперечки. — У мене теж є пропозиція: послухаймо дрозда одну хвилину…

Усі потуги до сварки несподівано вщухли. Не чутно було ні пісні, ні гамору, зависла важка гнітюча тиша.

Сталося саме те, до чого прагнув Дан: за якусь одну хвилину спокою полум’я згасло.

— Гадаю, можна починати, — сказав він. — Може, це й справді гра, але мені подобаються гарні ігри. Я говорю від свого імені, ясна річ… Але насправді…

— Насправді, — підхопила Лучія, — це дуже серйозна справа. Думаю, пора починати голосування.

— Якщо це справа серйозна, а вона таки справді серйозна, — сказав Дан, — то я відмовляюся від цього олівця. У кого ще коричневий олівець? Мені здається, що тільки в мене…

— У мене червоний! — побачила Марія. — У кого ще червоний? Отже, ні в кого!

— А в мене синій! — здивувався Йонел.

— Ой лишенько! — сполошилася Лучія. — Мої олівці! Моя колекція! Віддайте їх негайно назад! Оце було б мені!

— Тобі?! — зважив її поглядом Дан. — Це було б нам!.. Я читав, не пам’ятаю вже в якій книжці, про якісь вибори з кольорами, крейдою і помстою…

— Може, краще б нам проголосувати руками на перших виборах… — сказала Марія.

— Я не згоден! — твердо прозвучав голос Йонела. — Це справді починає скидатися на гру… Досить!

Досить! За п’ять секунд записки всіх шести виборців були опущені в урну. Лучія вимушена була засвітити ліхтаря, щоб прочитати їх. Темрява опускалася швидко.

— Віктор — три голоси… Йонел — теж три… — повідомила Лучія.

Такий наслідок аж дуже здивував її. Вона навіть уявити собі не могла, хто третій підтримав Йонела, і вже навіть пожаліла, що виборці не скористалися її колекцією кольорових олівців. Хто ж третій проголосував за Йонела?.. Дан?.. Урсу?.. Марія?.. Єдиний, про кого вона не подумала, був Віктор.

Але час підганяв.

— Треба вдруге провести вибори… — поквапилася вона.

Але цього разу дуже твердо й категорично прозвучав голос Урсу.

— Ні! Голосування може почекати. Є важливіша справа!

Усі відчули наближення загрози. Але голос Урсу одразу став теплий і заспокійливий:

— Може, все не так і серйозно… Але мені здається, ніби в лісі хтось заблудив…

— Хто? — спитав у нього ошелешений хор.

— Тік! — відповів Урсу. — Я бачив його від Зеноаги й залишив для нього цілком певний знак. Якщо він досі не прийшов сюди… А на жаль, уже стемніло…

За якусь хвильку всі черешняки знали все, що бачив Урсу з дерева і що він зробив потім. Вражена Марія спитала:

— Що будемо робити?

Вечірні сутінки тим часом перетворилися на щільний морок.

— Спершу — вогнище! — розпорядився Віктор. — Треба розпалити велике вогнище, щоб його видно було здалеку!

— А самі стоятимемо пеньками біля