Читати книгу - "Не вибачу, Уляна Пас"

Як тільки я вийшла на вулицю, то одразу побачила біля входу яскраво - червону спортивну машину. Двері з боку водія  відкрилися і з салону вийшов високий блондин із веселими зеленими очима. На вигляд йому можна було дати років двадцять. Молодий, красивий і схоже дуже багатий. Машинка то не з дешевих.  

- Привіт! - хлопець швиденько забрав з моїх рук доволі важку сумку з речами і широко усміхнувся білосніжними зубами. - Я Ваня, брат Іллі. 

- Я так і зрозуміла. - усміхнулася у відповідь. Цей хлопець здавався дуже веселим і позитивним. Навіть уявити було страшно скільки дівочих сердець розбив цей красунчик. - А я Оля. 

- Я одразу тебе впізнав. Ілля так красиво тебе розписав, що важко з кимось сплутати. - Ваня весело мені під мигнув і швидко закинув мою сумку  в  багажник. - Сідай в тачку, домчу тебе з вітерцем. 

- Тільки мчати не потрібно. - зручно розміщуючись на спортивному сидінні, відповіла. - Я не поспішаю, і ти сподіваюся також. 

- Жартуєш? - серйозно витріщився на мене хлопець. - Та я навіть мріяти не міг, що Іллюха нарешті зважиться показати комусь свою дівчину. Скажу тобі по секрету, - Ваня нагнувся ближче до мене і прошепотів, - ми вже навіть думали, що він орієнтацію змінив.  

- А ти веселий. - хмикнула і пристебнула ремінь безпеки.  -А сам Ілля знає у чому ви його підозрювали? 

- Звичайно, що ні. - відповів Ваня і двигун гучно зривів.  - Він у нас дуже самостійний і скритний. Ніколи нічого не розповідає. От і висновок напросився сам собою.  

На деякий час  хлопець сконцентрував свою увагу на дорозі. Та тривало це лише до того моменту, коли автомобіль перетнув межі міста. На шосе від розігнався доволі сильно, але я бачила, що Ваня  впевнено відчуває себе за кермом.  

- І давно ви з Іллюхою разом? - кинув в мій бік швидкий погляд. - А то мені ще відчитатися вдома треба. Мама в будинок не впустить поки не розповім усі деталі ваших стосунків. 

- Ми знайомі сім років, ще з універу. - відповіла і вирішила  все ж таки трішки при відкрити завісу наших стосунків. - Але так склалося, що я увесь цей час була з іншим чоловіком. Лише недавно ми з Іллею знову зустрілися і тепер я займаюся дизайном його клубу, а ще ми.. стали парою.  

« Стали парою » настільки глибоко засіло в моїй голові, що усмішка сама собою з’явилася на обличчі. Тепер я з впевненістю могла це говорити, тому що вірила у те, що усе справді так.  

- То це ти придумала ту фішку зі скляною стіною? - Ваня навіть про дорогу забув, витріщившись на мене широко відкритими очима.  

- Так, це я. - з усмішкою відповіла. - Бачу, що тобі сподобалася ідея? 

- Жартуєш? Та я просто в захваті. – заявив хлопець. - Я звісно бачив подібні фішки закордоном, але в нас подібного ще не було. І це круто. І ти крута. 

- Ну дякую. - засміялася. - Вань, я хотіла б запитати у тебе про вашу сім’ю. Просто Ілля не сильно вдається в подробиці, та й не було у нас ще можливості перейти до такої теми.  

- Тут ти по адресу, сестричко. - під мигнув мені хлопець і усмішка знову з’явилася на обличчі. Дивно, але поряд з ним завжди хочеться усміхатися. Він наче ходячий позитив, а ще й красивий до повноти картинки. - Наш Ілля найстарший у сім’ї. Як на мене, то це залишило на ньому певний відбиток відповідальності. Він завжди хоче знати, де я і з ким. Хоча про себе ніколи не розповідає. Наступний я, єдиний і неповторний. Ну а найменшою частинкою сім’ї Філатових є Ілона, наша сестра. Це саме через неї Іллюха і не зміг тебе відвести додому. Малявка вирішила зайнятися паркуром, але окрім синців і вивихів більше нічого не отримує. Коротше, не думаю, що надовго її вистарчить.  

- А ваші батьки? Ви усі разом живете? 

- Ілля з’їхав від нас ще в період навчання в універі. А ми з Ілоною все ще в компанії батьків. Мені подобається бути там, де завжди багато їжі, веселий сміх і мої найрідніші люди. 

- Ти так щиро розповідаєш про свою сім’ю. Схоже для вас сім’я дуже важлива. -  зацікавлено підмітила. 

- Наша мама виховувалася в інтернаті і тому своїм дітям, тобто нам, ще з малих років намагалася втовкмачити, що родина це найважливіше. Можливо тому тепер я кажу саме так. - спокійно відповів Ваня. - А ще наш тато дуже сильно кохає маму і завжди дарує їй квіти і ніколи не забуває поцілувати просто так. Ми усі були свідками їх відносин і саме тому тепер хочемо щоб і в нас було таке саме велике і світле кохання.  

Після розмови з Ванею я почала краще розуміти Іллю. Тепер я була переконана у тому, що усі добрі вчинки, які він робив для мене,  були не лише жестом доброї волі. Просто сам Ілля дуже хороша людина. Наче б то в одну мить він може бути злим босом, що ганяє клубом своїх працівників, а вже за мить дивитися на мене таким ніжним поглядом, що дух перехоплює. Його виховання робило його справжнім джентльменом і це дійсно було дуже круто.  

Біля мого під’їзду машина зупинилася коли на вулиці було уже темно. Я одразу ж набрала номер Іллі, тому що точно знала, що він буде хвилюватися, якщо я не подзвоню. Ще раз подякувавши Вані я вийшла з машини і дочекалася коли він дістане мою сумку з багажника. 

- Сподіваюся, що наступна наша зустріч пройде в більш сімейному колі. – під мигнув мені хлопець. - Не змушуйте мою маму томитися в очікуванні. А ще вона дуже хоче онуків. Як на мене то уже пора. 

О, Боже мій! Цей хлопець просто неймовірний! Я лише хмикнула на таку заяву і.. почервоніла. А що? Ця тема точно не для обговорення з двадцятирічним хлопцем.  

Коли мама відкрила мені двері, то здивовано витріщилася на сумку в моїх руках. Схоже вона не очікувала, що я приїду так швидко, та все одно була рада мене бачити. Цього вечора ми майже не розмовляли, тому що я втомилася,  мріяла лише про душ і солодкий сон.  

Уже стоячи під гарячими струменями води в голову прийшов спогад, як в цій кабінці ми з Іллею займалися коханням. Шкіра одразу вкрилася сиротами, а внизу живота усе скрутилося в тугий вузол. Мені не вистарчало Іллі поряд, а це був лише перший вечір мого перебування тут. Та з іншого боку саме в ось такій ізоляції від зовнішнього світу я нарешті почну розуміти, що дійсно важливе у цьому житті, а від чого треба триматися подалі.