Читати книгу - "Грона гніву"

Дякую, мем.

Чоловік узяв хліб і пішов до входу, а дітлахи побігли за ним, міцно затиснувши оперезані червоними смужками льодяники, стискаючи кулачки. Вони майнули як бурундуки на переднє сидіння, залізли нагору і так само зникли без сліду, як бурундуки.

Чоловік сів до машини й почав її заводити, і з ревом мотора та синьою масною хмаринкою диму старезний «неш» виїхав на шосе й помандрував далі на захід.

А з ресторанних вікон водії вантажівок, Мей і Ел дивились авту вслід.

Великий Білл розвернувся дзиґою.

— Ці льодяники коштують не дві штуки на цент,— сказав він.

— А тобі що до того? — люто озвалася Мей.

— Вони коштують п’ять центів штука,— сказав Білл.

— Пора їхати,— сказав другий водій.— Не ламаймо графік.

Вони полізли в кишені. Білл поклав монету на прилавок, а другий подивився на нього, знову поліз до кишені й вийняв ще одну монету. Чоловіки розвернулись і пішли до дверей.

— Бувай,— сказав Білл.

Мей крикнула:

— Ей, зажди хвильку. Решту дам.

— Та пішла ти до дідька,— відповів Білл, і затягнуті сіткою двері грюкнули.

Мей спостерігала за обома, як вони сідали до вантажівки, як машина важко рушає на низькій швидкості, почула, як шестерні набирають обертів.

— Еле,— неголосно покликала вона.

Той підняв зір від гамбургерів, які рівно вкладав і загортав у тонкий навощений папір.

— Ну, чого тобі?

— Глянь-но сюди.

Вона показала монети біля чашки — два з половиною долари, Ел підійшов і подивився, а потім знову взявся до роботи.

— Водії вантажівок,— шанобливо промовила Мей,— це не якісь лайнозаді.

Мухи наштовхувалися на сітку та з дзижчанням відлітали геть. Компресор пихкав і врешті зупинився. По 66-у шосе пролітали машини — вантажівки й фешенебельні легкові автомобілі, драндулети — зі свистом і рипінням. Мей зібрала тарілки, вичистила їх і викинула рештки тортів у помийне відро. Знайшла вологу серветку і коловими рухами витерла стійку. І її очі задивилися на шосе, де життя пролітало зі свистом.

Ел витер руки фартухом. Подивився на папірець, приколотий на стіні над сковорідками. Папірець, списаний позначками в три рядки. Ел пильно вчитувався в останній, найдовший рядок. Пішов до каси, натиснув клавішу «Не продається» і вигріб жменю мідяків.

— Що ти робиш? — спитала Мей.

— Третій номер має виплатити,— сказав Ел.

Він пішов до третього грального автомата, закинув туди п’ятаки: на п’ятій спробі машина зробила три оберти, і в чашку звалився виграш — куш зірвано. Ел зібрав велику жменю монет і повернувся до прилавка. Опустив гроші в ящик і замкнув касовий апарат. Потім повернувся на своє місце і закреслив нижній рядок на папірці.

— Третій випробовують найчастіше,— сказав він.— Може, мені переставити їх місцями.

Він підняв кришку і став перемішувати тушонку, яка кипіла на повільному вогні.

— Цікаво, що вони робитимуть у Каліфорнії? — спитала Мей.

— Хто?

— Люди, які щойно були тут.

— Бозна,— відповів Ел.

— У них там буде робота?

— Та звідки мені в біса знати! — сказав Ел.

Вона дивилася на схід, уздовж шосе.

— А ось наближається машина, двомісна. Цікаво, чи спиниться? Сподіваюся, так.

І величезна вантажівка зробила поворот і припаркувалася. Мей схопила ганчірку й блискавично промахнула по прилавку. Почистила і кавник, і газовий пальник. Ел приніс жменьку маленьких ріпок і почав чистити. Обличчя Мей звеселилося, коли двері відчинились і зайшли двоє в уніформах водіїв вантажівки.

— Привіт, сестричко!

— Я не маю братиків,— відповіла Мей. Гості засміялись, і Мей з ними.— Що замовлятимете, хлопці?

— Чашку яванської кави. А який у тебе торт?

— Ананасовий крем, банановий крем, шоколадний крем, яблучний.

— Давай яблучний. Ні, зажди: а що це в тебе за здоровань-пампух?

Мей узяла торт і понюхала.

— Ананасовий крем,— відповіла вона.

— Ну, відріж якийсь шматок.

Машини злісно свистіли, пролітаючи 66-м шосе.

Розділ 16

жоуди й Вілсони пробиралися на Захід одним гуртом: Ель-Рено і Бриджпорт, Клінтон, Елк-Сіті, Сейр і Тексола. Тут був кордон, і Оклахома лишилася позаду. І того дня автомобілі, як і раніше, повзли все далі й далі, через Техаський виступ, Шемрок і Елленрід, Ґрум і Ярнелл. Вони подолали Амарільйо ввечері, їхали дуже довго і спинилися відпочити, коли вже сутеніло. Усі були зморені, запилені та розпашілі. У бабці від спеки почалися судоми, і вона зовсім заслабла.

Того вечора Ел поцупив кілок з плоту і зробив поперечину на вантажівці, натягнувши брезент. Не було чого їсти, крім перепічок, холодних і зачерствілих, які лишилися від сніданку. Усі повалилися на матраци й заснули не роздягаючись. Вілсони навіть не поставили свого намету.

Тікаючи, Джоуди й Вілсони перетнули Техаський виступ, проминули край сірозему, поораний застарілими шрамами висхлих потоків. Сім’ї тікали з Оклахоми і опинилися в Техасі. Сухопутні черепахи пробиралися крізь пил, сонце спрагло висмоктувало землю, а ввечері тепло зникало, проте земля сама випаровувала жар.

Два дні родини тікали, а земля була для них завелика, і вони опанували новий спосіб життя: шосе стало для них домом, а рух — звичним ритмом самовираження.

Помалу вони призвичаїлися до нового життя. Спочатку Руті з Вінфілдом, потім Ел, за ними Конні й Ружа Шаронська, нарешті старші. Земля котилася й набрякала земляними пагорбами. Вілдорадо, і Веґа, і Бойз, і Ґленріо. Ось Техас і скінчився. Нью-Мексико і гори. Далеко виднілися гори до самого неба. І колеса машини рипіли, мотор розігрівся, а з-під кришки радіатора вихоплювалася пара. Родини доповзли до річки Пекос, потрапили до Санта-Рози. І проїхали далі, ще двадцять миль.

л Джоуд вів легковик, з ним сиділа мати, а поруч з нею Ружа Шаронська. Попереду повзла вантажівка. Удалині розпечене повітря курилося гарячими хвилями, і гори тремтіли від спеки. Ел їхав з похмурим виглядом, схилившись і рухаючи рукою кермо; гострий сірий капелюх, заломлений надзвичайно хвацько, звисав над одним оком; подеколи Ел розвертавсь і спльовував на дорогу.

Мати поряд з ним сиділа, склавши руки на колінах, борючись з утомою. Жінка не притулялася до сидіння, дозволяючи машині себе гойдати назад і вперед. Примружившись, неня дивилася вперед, на гори. Ружа Шаронська, навпаки, опиралася поштовхам авта, міцно впершися ногами в підлогу, а правим ліктем — у дверцята біля вітрового скла. Її пухке личко напружилося від їзди, а голова різко смикалася, бо шийні м’язи були міцніші, ніж