Читати книгу - "Клянусь, я твій, Поліна Ендрі"

- Ні, я хочу з Кім, - несподівано подає голос Олівія, вона тиснеться до мого стегна і обіймає за талію. Я ненадовго застигаю в збентеженні.

Кейн тягнеться до бардачка.

-  На, випий таблетку. І постарайся заснути, нам їхати годин шість, не менше.

Кейн натискає на блістер і таблетка вистрибує на слухняно виставлену долоню, Олівія закидає її в рот і запиває маленькою пляшкою води, супроводжуючись пильною увагою брата. Кейн забирає в неї пляшку, закручуючи ковпачком, недбало кидає її на сидіння і дивиться на мене.

- Сядеш із нею на задньому сидінні? – обережно запитує він. - Її іноді сильно захитує, а з тобою вона почуватиметься спокійніше і швидше засне.

- Звісно, ​​Кейн.

І ми всі разом сідаємо у машину. Кейн стежить за тим, щоб ми щільно зачинили двері, сідає за кермо та заводить двигун. Гул його автомобіля неймовірно м'який, і в мить, коли Кейн піднімає стулку свого вікна і ми рушаємо з місця, мене наповнює дивне відчуття абсолютної, неприродної тиші. Ну, з Богом.