Книги Українською Мовою » 💛 Молодіжна проза » Клянусь, я твій, Поліна Ендрі 📚 - Українською

Читати книгу - "Клянусь, я твій, Поліна Ендрі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Клянусь, я твій" автора Поліна Ендрі. Жанр книги: 💛 Молодіжна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57 58 ... 79
Перейти на сторінку:
28

Я дивлюся на пролітаючі будинки за вікном. Там, на краю темно-рожевого обрію, вже давно сіло сонце. Місто залишилося далеко позаду, небо темне, ми їдемо порожньою дорогою, і по обидва боки від неї простягаються поля, кінця яких мені не видно. Я встигла полюбити це місце, бо воно нерозривно пов'язане з п'ятьма роками мого насиченого життя. Ці високі двостулкові двері, що ведуть до стін університету, викладачі, друзі, мої перші перемоги і перша серйозна робота - все, що робить мої спогади такими яскравими і повними, - відтепер поступово перетворюється на сторінку минулого, що закривається. Тепер я маю нову мету. Нове життя. З ним. Так, як ти завжди хотіла.

Машина рухається плавно, ми їдемо вже досить довго і від тривалої нерухомості у мене затекли всі ноги та руки. Хоча починалася наша поїздка цілком непогано, спочатку Кейн включив радіо, ми говорили про моє звільнення і варіанти нової роботи тут, але десь через годину Олівії стало погано і вся приємна й легка атмосфера, що досі панувала в салоні, канула в Лету.

Третину шляху ми подолали з зупинками через кожні півгодини, а потім, вона вимучена і бліда, нарешті заснула. Я вже десь більше години сиджу в нерухомому положенні і відчуваю, як від довгого сидіння в незручному положенні моя спина і ноги затекли нещадно, але поворухнутися, щоб розім'яти тіло, не наважуюсь, - Олівія міцно спить на моєму плечі, а ще один такий захід, і дістанемося ми швидше явно до лікарні, а не додому.

Залишилося трохи. Ми вже в'їхали в місто, на околицях миготять знайомі білборди та помаранчеві вогники у вікнах багатоповерхівок, і коли я вже бачу вдалині знайому під'їзну доріжку, мене переповнює надзвичайне полегшення, я вже збираюся будити Олівію, але тут у мої вуха вливається швидкий, трохи насторожений голос.

- Кім, Кім, стривай.

Я завмираю в нерішучості, спрямовую очі вперед і бачу картину, яка наражає мене на справжній шок.

- О Боже. Хто це?

Кейн робить глибокий видих. Очевидно, що для нього, як і для мене, це виявилося цілковитою несподіванкою.

- Почекай мене в машині. Будь ласка, не виходь і якщо прокинеться, ні в якому разі не випускай Олівію.

У мене виходить тільки здавлено кивнути і Кейн виходить, тихенько грюкнувши дверима. А я притискаю до себе Олівію і намагаюся заколисати її далі, вирішуючи не втручатися. Затамувавши подих, я спостерігаю, як Кейн підходить до хвіртки, я бачу, як жінка відразу ж кидається до нього, намагаючись обійняти, але Кейн відводить її руки від себе, тримаючись на відстані витягнутої руки, і щось їй говорить. Весь його вигляд, холодний і непроникний, говорить про те, що він чомусь вибудував тверду броню і щось підказує мені, що це непроста. Жінка щось говорить і говорить, мало не тремтячи від емоцій, вигляд у неї благаючий і дуже втомлений. Ще я помічаю, що вона трохи старшого віку. На вигляд їй десь сорок-сорок п'ять років, у неї світле волосся, змарніле обличчя і худа статура, більшого я розглянути не можу, оскільки світіння від фар це єдине джерело світла на даний момент. У результаті вона йде ні з чим, і я не можу не помітити розчарування на її обличчі, а Кейн повертається до машини і відкриває дверцята з мого боку.

- Виходьте, - голос його злегка роздратований і напружений, і я розумію, що моя примарна надія на протилежне, безповоротно канула в Лету. Я все ж таки буджу Олівію і обережно повідомляю, що ми приїхали.

Кейн випереджає нас, спритно провертаючи ключ у замку, і пропускає нас до будинку. Ми заходимо в дім,Олівія сонно тупає прямо в свою кімнату, плутано побажавши всім спокійної ночі, а Кейн якийсь час мовчки стоїть, сунувши руки в кишені штанів, очі його спрямовані в підлогу, буравлячи поглядом, він часто дихає, брови задумливо похмурі.

- Ось що, Кімберлі... Я зараз поїду до Блейка, а ти нікуди не виходь і не впускай Олівію.

Мене зачіпає його холод, але я розумію, що цей тон не має нічого спільного зі мною.

- Це ж була вона? Твоя мама? – питаю я.

- Якщо стукатимуть у двері, теж не відчиняй.

- Кейн...

- Так, Кім, то була вона.

Повисає мовчанка. Я можу бачити стіну із щільної напруги між нами. А потім я роблю те, що, на мою думку, зараз йому найпотрібніше. Я кидаюся на його шию і обіймаю, втикаючись у груди і вдихаючи запах мого улюбленого одеколону. Кейн явно не очікував, але через кілька секунд він теж мене обіймає.

- Я сподіваюся, ти знаєш, що робиш, - шепочу я йому в груди.

- Я теж сподіваюся, - його голос дуже пом'якшується. Кейн цілує мене в маківку і по всьому моєму тілу розноситься блаженне тепло. - Лягай без мене.

Він відпускає мене. Я тягнуся до нього і лагідно цілую в губи. Усміхаюся та відходжу на крок.

- Іди, Кейн. Люблю тебе.

Куточки моїх губ трохи піднесені, і він посміхається мені у відповідь, згрібає з полиці ключі і йде геть. 

***

Білий хол заповнений людьми. Дивно, але навіть у такий час кількість прибулих не зменшується, люди метушаться біля гардеробної, лікарі розмовляють із пацієнтами, різний медперсонал гасає туди-сюди з великими набитими папками в руках. Навколо лікарняний хаос: я натикаюсь на людей у ​​халатах, стикаюся з різними відвідувачами у коридорі. Є щось тривожне в тому, як вони метушаться.

Мої долоні опускаються на тверду поверхню стійки реєстрації. Медсестра, яка розмовляє з іншим відвідувачем, дивиться на мене, піднявши брови.

- Добрий вечір. До вас кілька годин тому поступив мій приятель, Блейк Моріс. Автомобільна аварія. Його привезли на "швидкій".

- Зараз, хвилиночку. Так, поступав такий. Пацієнта Блейка Моріса доставлено до приймального відділення. Ви хочете відвідати його?

- Так, ймовірно. 

- Двадцять сьома палата, приймальне відділення у лівому крилі.

- Дякую.

- Будь ласка.

Кожен мій подальший крок відміряється гулом, що поступово вщухає. Обстановка в лівому крилі вражає своєю неприродною тишею, заглушаючи шум холу, що лунає вже десь далеко за спиною. А ось і двадцять сьома палата. Далі все відбувається надто швидко, бо я не встигаю до неї дійти. Я бачу Елайну, що виходить із палати з лівого боку. Вигляд у неї якийсь пониклий, болісний. Вона в білому халаті, криво накинутому на бездоганну облягаючу червону сукню, зачиняє за собою двері, цокаючи червоними підборами, і вона не має з собою валізи. Напевно, я й справді так довго перебуваю в ступорі, що збоку це стає схожим на апоплексичний удар.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 56 57 58 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Клянусь, я твій, Поліна Ендрі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Клянусь, я твій, Поліна Ендрі"