Читати книгу - "Будні феодала - 2, Олег Говда"

Тепер новгородець дивився на мене з подивом.

— Доводилося чути?

— Доводилося… А ти з якого боку? Чи скажеш, що з товаром за три моря ходив?

— Чому три? — спантеличився той ще більше. — У ті землі один шлях, північним морем. З варяг до Альварії… Ось ним і ходив. Років п'ять тому Місто спорядило десяток лодій та кочів, найняло лоцмана з осілих норманів і відправило купців. Поторгувати та новини розвідати. Погані чутки з тих місць доходили… Навіть вікінги перестали шукати собі подруг серед войовничих валькірій. Занадто багато дружин з набігів не повернулися. А які повернулися — ті наче не в собі були. Ну, а ти звідки про Чорний собор довідався? Віче вважало, що в наших землях, за межами Новгорода, більше ніхто про ту погань не знає.

— Ну, що знають троє, то й свині відомо… — знизав плечима я, не бажаючи заглиблюватись у тему. — Про мене згодом поговоримо. Батько вчив: «Спершу одну справу закінчити, і тільки потім за друге діло братися»

Купець кивнув, мовчки погоджуючись з розумністю настанови.

Поки ми обговорювали спосіб диверсії, остаточно стемніло і нічну темряву розганяли лише багаття та зірки. Причому, багаття навіть меншою мірою, оскільки палили їх в основному в таборі та рідким ланцюгом у передпіллі, на відстані мушкетного пострілу зі стін. Навряд чи шведи побоювалися вилазки, сил у захисників монастиря було для цього замало, але хто знає, який героїзм прийде в голови запальним панам?

Загалом, доля допомагала.

— Давай своє зілля… — простяг руку.

Купець зробив рух назустріч, але останньої миті зупинився.

— Не зрозумів?

— Хочу, щоб ти пообіцяв дещо натомість… — з невпевненістю пробурмотів новгородець.

— Це ти, на кшталт, поторгуватися вирішив, чи що? — хмикнув я. — Купецьке нутро вимагає?

— Не поторгуватися... — Сергій ще більше насупився. — Ти вибач, отамане, але потім ти мене навіть слухати не станеш. А зараз ще є шанс.

Здоровенний, міцний, як ведмідь-шатун, чолов’яга зараз був схожий на школяра, якого вперше застукали за курінням.

— Та кажи вже. Не тягни вола.

— Пообіцяй… — почав купець, але одразу й замовк. Зрозумів, що нахрапом не вийде і зайшов із іншого кінця. — Теє… Скажи, отамане. Ти всерйоз вважаєш, що зіпсувавши гармати, ми сильно змінимо плани Карла?

— Навряд… Але ми вже говорили про це. Чого знову?

— А якщо все військо свеїв не отримає платні? — продовжував купець, наче й не слухаючи мене. — Як думаєш, довго король зможе тримати армію у покорі?

— Гм… Цікаве запитання. Звідки мені знати. Найманці точно ремствувати почнуть. А то й підуть геть. У цих псів війни кодекс честі тримається однією умовою — вони вірні до того часу, поки справно отримують платню. А якщо наймач неплатоспроможний вважають себе вільними від присяги.

— Ось! — купець навіть голос підняв від збудження. — Про це я й говорю…

— Чорта з два! — терпіння в мене почало всихати. — Ти говориш про що завгодно, крім того, що маєш сказати. Тож або викладай своє побажання чи що там у тебе… або давай сюди зілля!

— На… — купець одразу тицьнув мені в руки кисет. І швидко додав. — Я знаю, як залишити шведського короля без грошей!