Читати книгу - "Пелікани, Ольга Ігорівна Брагіна"

притулок знімальна група, Еллі знайшла першотравневу листівку

із зображенням серпа і молоту, які легко трансформувалися в зображення айфону, якщо подивитися під іншим кутом, раніше такі

листівки давали в навантаження в книжкових крамницях, і це було

набагато приємніше, ніж навантаження у вигляді кількакілограмових

гир чи банки кільки, з якої неможливо зробити закладку для нового

бестселера Майн Ріда в бібліотеці пригод, на сусідньому ліхтарному

стовпі ніколи не горів той ліхтар, але сушилися простирадла і поруч

у заростях кропиви або інших екземплярів флори, які росли в тих

краях, краяв душу своїм сопінням їжачок, десь виринає вночі стара

затоплена церква і святий-песиголовець дивиться сумно на незрозумілі

сучасним читачам письмена, літера до літери виписана так чітко, але патина вкриває все, тим самим зберігаючи, У такій місцині було

не важко повірити навіть у існування песиголовців, але попри це

Еллі все одно наважилася скуштувати місцеву шаурму через

відсутність звичного МакДональдзу, потім десь вешталася навколо

центру села до самого вечора — у центрі села стояла найстаріша

хата, яку предки викупили ще у воєводи Яна-Казиміра, а на фасаді

найстарішої хати висіла меморіальна табличка, яка повідомляла про

належність цієї споруди родині всесвітньо відомого поета, який

завжди мріяв жити в Парижі або хоча б у Вроцлаві, але ніколи не

виїздив за межі села, овіяний серед односельців легендарною славою

відлюдника й психопата, який вночі викопував кротів з їхніх нірок

і змушував їх шукати Чумацький шлях у глибинах підсвідомості —

про це Еллі розповіла тітонька-екскурсовод у модній футболці з

портретом батька психоаналізу і написом «Дякую діду за лібідо», окрім Еллі відвідувачів у хаті-музеї більше не було, щоб дочекатися

появи хоч когось, хто відчинить двері та впустить її всередину, їй

довелося чекати з півгодини — ніхто не очікував появи зацікавлених

творчістю відомого відлюдника туристів і тітонька-екскурсовод пила

домашні наливки з чашки з написом «Найкращому робітнику місяця»

і водночас грала в злих пташок, щоб не гаяти часу марно, і згадувала часи молодості й лікування у Скліфі, де в актовій залі виставлені

148

рядком у майонезних баночках непошкоджені мізки вищого

керівництва збирали цікавих з усіх куточків неосяжної імперії, поки

головний терапевт у малиновому сарафані й кокошнику з пристеб-нутою косою співала пісню про калинку-малинку в супроводі хору

претендентів на виписку, Еллі вже готова була почати битися головою об пристінок, але тут двері відчинилися і тітонька-екскурсовод

запросила її до господи та розповіла про все вищезазначене, але, звичайно, детальніше, інакше б її розповіді не вистачило на п’ять

академічних годин — саме стільки, за відчуттям, провела Еллі в

найстарішій хаті села, потім тітонька-екскурсовод пригостила її

чаєм із трав, які селяни збирають у лісі, а також цукерками

«трюфель» з начинкою з трюфелів, які селяни теж збирають у лісі

навіть без допомоги спеціально дресованих свиней — лише харак-терники й лозоходці, канатна дорога на той бік кордону та дуже

багато янтарю, який теж є кому збирати — подумки бідкається

тітонька-екскурсовод, а чи ви знаєте, що їдять бобри, вони харчуються деревом, так, саме всі ці смереки точать бобри своїми гострими

іклами, клацають ними зловісно й перемовляються мовою жестів, потім пірнають у гірські потоки і зникають у своїх греблях, а тітоньці-екскурсоводу немає за кого навіть вийти заміж, бо ніхто не цікавиться

знаними здобутками світової літератури, вона вже перетворилася

на даму-примару з новорічного мюзиклу про втечу звірів, навіть

великих статків не потрібно їй для щастя і для проведення спіритичних

сеансів наодинці зі своїм чайним блюдечком, на якому окріп роками

вимальовував свої горохові розпливчасті візерунки, поет інколи

відповідав на її риторичні запитання, спрямовані кудись у епіцентр

миготіння лампочки, яку не було кому прикрутити, щоб вона врешті-решт не миготіла, а силою думки чи гіпнозу вона збагачувала уран

словникового запасу (тут уже було б навіть занадто, але ніхто все

одно не чує), запитувала, чи скоро зима, чи не зірвуться банки з

огірками, коли лампочка миготіла два рази — це означало «так», а

один раз — «ні», уже був час готуватися до ленд-арту і робити

запаси нових солінь, Еллі було соромно, що вона так і не навчилася

готувати, бо нова культура споживання передбачає лише харчування

поза межами квартири, вона навіть не купляла ці красиві керамічні

мисочки з ієрогліфами для веганських салатів або чипсів, пуста й

стерильна кухня якось заспокоювала, бо ти найкращий і твій час

вартує кращого застосування, на ленд-арті обіцяли банановий смузі

та кіш, думаючи про їжу, Еллі зрозуміла, що знову голодна —

149

вранішня шаурма вже встигла перетравитися і шлунок почав

перетравлювати сам себе, уявивши цю картину, Еллі злякано подивилася на фотографію всесвітньо відомого поета в родинному

колі — ось він у центрі, бо всі ці жінки у великих білих капелюхах

з квітами, у білих сукнях і з білими парасольками від сонця, які

оточують його з усіх сторін, покладають на нього всі свої надії, від

безнадійності провінційного життя без вайфаю — усі світові війни

пройшли повз них, не зачепивши навіть краєчком вуха, не краяли

серце повідомлення про наелектризований дріт та інші газетні

вирізки, які можна зберігати роками, а можна витрачати менш

економно, підстеливши під скривавлену шию, бо на землі достеменно холодно, навіть якщо це не зима, десь там виходили друком

його збірки, на вихід яких відгукнувся який-небудь особливо

прискіпливий критик, який взагалі просто звик реагувати на будь-яке коливання повітря, щоб мати уявлення про ландшафт і середню

температуру в лікарні, але вони старанно вирізали ці статті затупле-ними ножицями і ховали під скло в кабінеті, де запилені фоліанти

класиків запилювалися по сусідству з підшивками журналів «Нива»

та «Світ мистецтва», вони довго намагалися згадати його прізвище, або радше вгадати з перемішаних у мозку якимось блендером для

молока й полуниці літер, воно все одно ні про що їм не нагадувало, але слугувало паролем до якогось іншого світу, де весь день говорять

про літературу, а вночі вичитують гранки з масними від сирних

грінок пальцями, одного разу вони прочитали про вбивство наступ-ника престолу, поет тоді саме хворів на нежить і не виходив з кабінету

навіть для вечірньої гри у підкидний віст, наступник престолу

загинув разом зі своєю дружиною у відкритому лімузині, вони

завжди мріяли проїхатися в такому десь центральною вулицею

Чернівців з пляшкою шампанського, як на дорогому весіллі, але

жодна з них так і не вийшла заміж, плекаючи