Читати книгу - "Розлучення. Він кохає іншу, Альбіна Яблонська"

— Ти казала мені, що я в тебе перший! — гарчав Давид.

Практично бив себе в груди, подібно до дикого самця. А я стояла і дивилася на нього втомленим поглядом. У мене не було причин вибілювати себе. Або просто говорити неправду.

Мені нічого приховувати.

Мені нема чого соромитися.

От мені якраз за себе ні крапельки не соромно.

— Так і було, — знизала я плечима на формальне запитання. — Я не брехала. Ти в мене й справді був першим.

— Ні, це неправда! — гаркнув він у відповідь і вдарив кулаком у стіну. — Ти мені брехала! А я повірив тобі на слово!

— Звичайно, ти повірив мені на слово. А що ще я мала зробити, га? Які я мала надати тобі докази тоді? Довідку від гінеколога, що я незаймана?

— Який у ній сенс, якщо ти не була незайманою?!

Я почала сміятися. Було справді смішно — спостерігати, як він люто біситься від усвідомлення загрози. Імовірності того, що я не була тоді дівчинкою. А він вірив, що була.

— Послухай, Давиде. Не гратиму на твоїх нервах. І чесно скажу — до тебе я ні з ким не спала. Гаразд?

— Звідки мені знати?! Може, ти брешеш?! Просто водиш мене за ніс!

— Ти ж сам розумієш, що брехати тобі про подібні речі зараз немає сенсу. Що я отримаю від цього? Користі ніякої.

— Так ти брехала мені раніше! — знову гаркнув Давид, затискаючи мене в замок зі своїх рук. Він не збирався випускати. І користувався тим, що Ава цього не бачить. — Ти брехала мені з самого початку наших стосунків — кажучи, що в тебе не було хлопців до мене! А тепер я дізнаюся про цього Романа, з яким у вас було кохання до гробу! Просто він відлучився з країни, і ти знайшла мене!

— Ага, звісно. Прямо бігала-шукала. Ти сам у мене вчепився, як голодний пес у курча. Я ТЕБЕ НЕ ШУКАЛА.

— Та годі тобі. Так і скажи, що я був просто на підміні.

— Що?!

— Ромчик втік за бугор. І підійшла, так би мовити, зручна заміна.

— Це ти зручна заміна, чи що?

— Звичайно! — випалив він із піною біля рота. — Ти вирішила мною дірку просто заткнути у своєму графіку перших хлопців!

— Господи. Вгамуйся. Я не збиралася ображати твоє чутливе его.

— Може, був ще хтось, поки ти казала, що я твій перший?!

— Послухай, Даво, — я виставила руки, щоб відсунути його на безпечну дистанцію. А то здавалося, що ось-ось встромить ікла мені в шию. — Я ніколи не казала, що ти мій перший хлопець.

— Казала!

— Ні. Не казала... Чоловік — так. Але я не казала, що ні з ким не зустрічалася до сімнадцяти років.

Він агресивно відштовхнувся від стіни, щоб охолонути й пригладити розпатлане волосся.

— Ти, може, й не казала, — промовив Давид, дивлячись на наше весільне фото на стіні. — А от твоя матір — казала.

Почувши це, я не повірила.

Що ще за нісенітницю він говорить?

— Що ти таке мелеш? Не було такого.

— Було-було. Я в неї питав, — говорив Давид, важко дихаючи. І уважно дивився на фотографію. Де я в білій весільній сукні. — І вона сказала, що хлопців у тебе не було.

Я витріщалася на нього і навіть не знала, що сказати. Крім "ну і що?"

— Ну і що з того?

— Що з того? — усміхнувся він іронічно. — Для мене тоді це був вирішальний фактор. Я хотів, щоб дівчина була незіпсованою кимось. І буквально, і в переносному сенсі.

Після цього ми нарешті замовкли.

Будинок наповнився тишею.

Було знову чутно, як шарудить вода в душі.

Аврора якраз закінчила митися і повернула кран. Шум води затих. Вона витиралася, збиралася вийти до нас.

Час для бесіди спливав.

— Ти в неї реально питав? — запитала я. Було справді цікаво, чи не бреше він на емоціях. — І мама сказала, що нікого більше не було? Промовчала про Рому? — Він не відповідав. Просто мовчав на знак згоди. — Я тобі не вірю. — Я відчула себе дивно. Уже не так упевнено, як перед цим. З чого б це матері брехати — я її про це не просила. — Це звучить по-дурному. Навіщо моїй мамі вигороджувати мене в такому ключі?

Давид зітхнув і провів пальцем по золотистій рамці фотографії. Збираючи дрібний, майже непомітний пил.

— Може, вона дуже сильно хотіла... Щоб ми були разом? Може, я їй просто подобався?

Він повернувся до мене.

І я не стрималася.

— Облиш, Савицький. Ти ж знаєш, що ти їй ніколи не подобався.

Давид опустив очі й кивнув.

— Ти маєш рацію. Вона мене тихо ненавиділа.

— Просто мама бачила, що я закохалася. Їй було шкода мене. Вона хотіла, щоб дочка була знову щаслива. Тому терпіла тебе. І нічого не казала про Романа. Щоб не злякати твою самозакохану душку шукача кришталево чистих дівчаток, які ні з ким не цілувалися. 

З ванної вийшла Аврора.

І в цю ж хвилину грюкнули вхідні двері.

Із тренування повернувся Назар.

От тільки зробив він це підозріло пізно. Затримався на дві години.

— Привіт, мам, — вимовив він з ходу. Скидаючи кросівки. І тільки після цього сповільнився, побачивши Давида. — Що він тут робить?

— Батько приїхав полагодити бойлер.

— Ага. Зрозуміло. — Назар дивився на нас і вперто не вірив звичайним словам. — Ви тут типу знову скандалите? При Аві?

Він попрямував до сестри і взяв її за руку, щоб відвести. Хоча Аврора нічого не чула. І тільки вийшла з душу.

— Куди ти мене тягнеш?! — обурювалася донька.

І я відчула, що зобов'язана спитати.

Це вже ні в які ворота не лізе.

Мій син стає грубим, некерованим.

Він злий. Він просто злий.

Так не може тривати далі.

— Чому ти приїхав так пізно?

— Я йшов пішки.

— Йшов пішки? — здивувалася я. — Чому не на автобусі?

— У мене не було грошей.

— Я тобі давала гроші на проїзд учора, Назаре! Там був бюджет на тиждень наперед! Куди поділися гроші?!

— Нікуди... — відповів він. І продовжив уникати зорового контакту.

— Назаре, — порушив мовчання чоловік. — У чому справа? Чому не відповідаєш на запитання?