Читати книгу - "Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу"

федерального законодавства також можна просто використати для перешкоджання розвитку, — розповідав він дружньо налаштованому оглядачу з журналу «Форбс» кілька місяців після виливу в окрузі Бредфорд. — Більша кількість перешкод на шляху розвитку газовидобування просто означає вищі ціни на природний газ, більше імпорту нафти і більше спаленого вугілля, що все дуже негативно впливає на американців. Чи мають наші критики план боротьби з цими наслідками? Насправді, вони не мають жодного плану. Вони просто сучасні луддити. У майбутньому ми просто робитимемо те, що робимо зараз, постійно вдосконалюючи і покращуючи наші методи в усій галузі. Невпинно дотримуючись передових практик у всій галузі, ми будемо постійно вдосконалювати все, що робимо». Передові практики.

За винятком того, що промисловість ніколи послідовно не використовувала покращені «передові практики» для безпеки. Навіть старий Джордж Мітчелл, який уславився як батько сучасного гідророзриву, розумів це. Улітку 2012 року Мітчелл долучився до колишнього мера Нью-Йорка, а нині еколога, Майкла Блумберга, щоб публічно закликати до посилення регулювання. «Стрімке поширення технології гідророзриву викликало закономірну стурбованість його впливом на воду, повітря і клімат, — писали Мітчелл і Блумберг. — Стурбованість тим, що замовчує галузь». За словами оглядача «Нью-Йоркера» Лоуренса Райта, приватно Мітчелл був менш дипломатичний. «Ці чортові ковбої зруйнують світ заради одного додаткового відсотка прибутку, — сказав він одному зі своїх зятів. — На них треба напосідати».

Після шістдесяти років у бізнесі Мітчелл чудово розумів головний припис нафтогазової промисловості. Великої таємниці він не становив: видобувати усе цінне, що є в землі, з-під землі і продавати з прибутком для себе — з якомога вищим прибутком для себе. Маніакальна наполегливість Джона Рокфеллера максимально урізати витрати лишається найголовнішою етичною нормою сучасних видобувачів корисних копалин. Тобто вони страшенно переймаються тим, як найефективніше можна видобути якнайбільше з землі, але не обов’язково тим, що після них залишиться. Дохлі корови, дохлі скакуни, мертвонароджені щенята і люди, просякнуті радіоактивними стоками і заслаблі на кровотечу з носа, блювоту, діарею, проблемами зі слухом і з зором, можуть бути нещасними наслідками, але не становлять ключову проблему основного напряму діяльності. Зменшення шкоди, завданої довкіллю і місцевому населенню, ніколи не була принципово важливою змінною у нафтогазовому рівнянні. З історичної ретроспективи, в Америці, як і решті світу, газонафтовим бурильникам було беззаперечно вигідніше підмазувати грішми й послугами політиків, щоб переконати їх дозволити виробникам не займатися важкою справою з мінімізації цієї шкоди. «Слухняність» державних службовців дозволила утримати витрати на додержання правил безпеки й охорони праці на досить низькому рівні. До нафтогазової галузі було мало запитань, і на них не дуже й то чекали. Чи можна тут дивуватися, що безуспішна спроба «Брітіш петролеум» контролювати й ліквідувати найбільший нафтовий розлив в історії людства багато в чому залежала від паперових рушників? Чому було не підготуватися краще? За версією галузі, це були передові практики. Чиновники, чия робота дбати про здоров’я нації і наш добробут, нічого більшого від галузі й не вимагали.

Логічно, що раптове повсюдне застосування гідророзриву в першому десятилітті ХХІ століття не викликало такий самий стрибок вимог до правил безпеки з боку федеральної влади, влади штатів або уряду. І, як наслідок, оператори питаннями безпеки не особливо й переймалися, хоча бурильні майданчики і гідророзривна діяльність поширилися серед великих і малих громад по всій країні. Безпечність, як і бізнесові операції, виявилися масштабованими. Бурильні команди в парафії Де-Сото, штат Луїзіана, спровокували вибух, внаслідок якого, як повідомлялося, газ, пісок і гідророзривна речовина вистрелили у повітря на тисячу футів, один робітник на вишці загинув і довелося евакуювати усіх у межах двох миль. Оператори з Північної Дакоти, Техасу, Пенсільванії, Луїзіани найняли службу з захоронення відходів, яка не закривала стічні труби на своїх вантажівках і скидала отруйні відпрацьовані води на шосе або викидала радіоактивні фільтри на сміттєзвалища, резервації індіанців, муніципальні сміттєві баки, закинуті автозаправки і відкриті канави уздовж центральних і сільських доріг. А чому ні? Хто на них напосідатиме?

«Передові практики» — галузевий вислів, який означає запровадження постійних покращень. Але щось можна покращувати з часом, лише якщо існує тиск — у бізнесі це завжди економічний тиск — по-справжньому покращувати. У газовому й нафтовому бізнесі упродовж тривалого часу єдиним справжнім економічним тиском було зростання видобутку і скорочення витрат. Здатність давати лад ситуаціям, коли щось іде не так, або запобігати шкідливим наслідкам для довкілля і здоров’я на виході була відірваним від реальності питанням. Просто подивіться на темпи інновацій в галузі, коли йдеться про буріння чи видобуток більшої кількості нафти й газу з усе більш небезпечних місць, у контексті інновацій в галузі очищення забруднень. Бутильована вода, паперові рушники, випадкові вибухи то тут, то там — невипадково екологічна катастрофа в нафтогазовому секторі 1967 року виглядає точнісінько так само, як екологічна катастрофа в нафтогазовому секторі 2019 року. Єдина різниця, що тепер усі підписують більше письмових відмов від своїх прав.

І, чесно кажучи, коли галузь усе робила правильно — відповідно до передових практик — проблеми виникали ще більші. Навіть коли правила не порушувалися, усе йшло шкереберть.

Остін Голланд не дуже здивувався, що він комусь треба, коли десь після другої годині ночі 5 листопада 2011 року задзвонив його мобільний. Зрештою вже два роки на посаді, і життя головного сейсмолога Оклахомської геологічної служби легшим не ставало. На той час Голланд працював вісімдесят годин щотижня, намагаючись встигати за каскадом даних, породжених каскадом сейсмічних подій в Оклахомі. Того року штат виходив на графік у 60–70 землетрусів магнітудою 3,0 бали й вище, що вже перевищувало високі показники 2010 року. І Голланду здавалося, що всі землетруси сталися у вихідні або серед ночі. Тож було зрозуміло, що о другій годині ночі 5 листопада йому телефонував журналіст. Насправді це був журналіст за журналістом, журналіст за журналістом. Усі вони хотіли отримати коментар щодо нового землетрусу в Праг, за п’ятдесят миль на схід від маленької сосни, піднятої на вершечок «Дейвон енерджі сентер». Голланд вибрався з ліжка і поїхав прямісінько в офіс у кампусі Оклахомського університету, де міг відповідати на дзвінки і займатися роботою, не порушуючи сон дружини. Кнопка «Запитати сейсмолога» на вебсайті Геологічної служби Оклахоми не згасала до світанку від розпачливих запитів людей з околиць навколо Праг. «Можливо, там не було відповідей на всі запитання», — сухо пояснив пізніше Голланд.

На ранок головний сейсмолог залишив свій кабінет і подолав п’ятдесят миль до епіцентру землетрусу магнітудою у 4,8 бала, що значно перевищувала землетрус у 3 бали. Голланд залишився працювати в