Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Світло в серпні 📚 - Українською

Читати книгу - "Світло в серпні"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Світло в серпні" автора Вільям Фолкнер. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57 58 ... 121
Перейти на сторінку:
померла Калвінова мама, і тато поховав її там-таки, з Калвіном і дідусем. Так що непомітно це місце стало нашим сімейним гробівцем. Пам’ятаю, моя мати… Батько послав по неї до Нью-Гемпширу, де жили наші родичі, невдовзі після смерті першої дружини. Він же зостався один як палець, розумієте. Гадаю, якби не те, що тут поховані Калвін і дідусь, то тато виїхав би… Так-от, моя мати сказала мені, що батько ладен був уже виїхати, коли померла його перша жінка. Але це сталося влітку, і у велику спеку ніяк не можна було везти її до родичів у Мексиці. Отож поховав її тут-таки. Мабуть, тому й вирішив залишитися тут. А може, тому, що почав підупадати на силі, та й усі, що воювали на Громадянській війні, постаріли, та й негри, якщо вже на те пішло, нікого не вбили й не зґвалтували. Словом, поховав її тут. І цю могилу мусив приховати, бо боявся, що хтось, побачивши її, згадає Калвіна й діда. Не міг ризикувати, хоча все нібито й минулося та забулося. А наступного року написав нашому родичеві в Нью-Гемпширі: «Мені п’ятдесят. Маю все, що тільки може побажати дружина. Пришліть мені хорошу жінку. Мені все одно, хто вона, аби тільки була добра господиня й мала не менш як тридцять п’ять років». І вклав у конверт гроші на залізничний квиток. За два місяці моя майбутня мама приїхала сюди, і того ж дня вони побралися. Скороспішне було весілля, як на нього. Першого разу на те, щоб узяти шлюб, пішло дванадцять років, поки тато, Калвін і Калвінова мама нарешті розшукали діда в Канзасі. Вони утрьох приїхали посеред тижня, а з весіллям перегодили до неділі. Гуляли просто неба, біля струмка. Засмажили бика, поставили бочечку віскі, і прийшли туди всі, кого вони могли сповістити і хто сам про це дізнався. Сходитися туди почали у суботу вранці, а в суботу ввечері прийшов священик. Увесь цей день батькові сестри шили нареченій весільну сукню та фату. Сукню вони змайстрували з мішків з-під борошна, а фату — з протимоскітної сітки, якою власник салуну прикривав картину за шинквасом. Позичили в нього цю сітку. Навіть Калвіну зробили щось схоже на костюм. Мав тоді дванадцять років, і вони хотіли, щоб він був дружбою. А він не хотів. Напередодні увечері взнав, на що його рядять, і наступного ранку (а шлюб призначили десь на шосту-сьому годину), коли всі повставали й поснідали, довелося відкласти обряд, поки знайшли Калвіна. Нарешті знайшовши, змусили його одягти костюм і справили весілля. Калвінова мати була в саморобній сукні та в москітній фаті, а батько, намастивши волосся ведмежим салом, — у привезених із Мексики візерунчастих іспанських чоботах. Дід був за весільного батька. Все б нічого, та тільки поки шукали Калвіна, весільний батько раз у раз ходив прикластися до бочечки, так що коли настав час віддавати наречену, він, замість сповняти обряд, виголосив промову. Почав із Лінкольна та рабства і все допитувався, хто тут посміє заперечити, що Лінкольн для негрів — те саме, що Мойсей для дітей Ізраїлю, і що Червоне море — це кров, яка має пролитися, щоб чорний люд міг дістатися обітованої землі. Не відразу вдалося його втихомирити, щоб весілля пішло своєю колією. А по весіллі молоді пробули там десь місяць. Одного дня дід і батько поїхали на Схід, до Вашингтона й приїхали сюди, діставши від уряду повноваження допомагати звільненим неграм. Перебралися до Джефферсона всі, крім батькових сестер. Дві з трьох вийшли заміж, а наймолодша пішла жити до одної з них. Ну а дід, батько, Калвін та його мати переїхали сюди й купили будинок. А потім сталося те, до чого вони, мабуть, були весь час готові, й батько осамотів, аж поки приїхала моя мати з Нью-Гемпширу. Раніше вони ніколи не бачили одне одного, навіть на знімках. Одружилися того самого дня, коли вона приїхала, а за два роки народилась я, і тато назвав мене Джоанною, на честь своєї першої дружини. Гадаю, навряд чи він хотів ще одного сина. Не дуже добре його пам’ятаю. Тільки одного-єдиного разу він запам’ятався мені як людина, як особистість, — коли повів мене подивитися на могили Калвіна й дідуся. То був погожий весняний день. Пригадую, як я не хотіла туди йти, навіть не знаючи, навіщо це робити. Не хотіла йти під кедри. Не знаю чому. Я ж не могла знати наперед, щó там, мені було всього чотири роки. А навіть якби знала, то мене, дитину, це не налякало б. Мабуть, щось було в батькові, щось таке через нього, крізь нього передалося мені від кедрового гайка. Я відчувала, що він поставив на кедрах якусь печать, а якщо я до них підійду, то ця печать відіб’ється на мені так, що ніколи не зможу забути про неї. Не знаю. Та батько змусив мене піти туди. Ми стояли удвох, і він сказав мені: «Запам’ятай це. Тут лежать твій дід і брат. Убив їх не тільки білий чоловік, але й прокляття, яке Бог послав на цілий народ, коли твого діда, і брата, і мене, і тебе ще й у помині не було. Народ, проклятий і засуджений на віки вічні бути частиною вироку й прокляття білій расі за її гріхи. Затям собі це. Його вирок і Його прокляття. На віки вічні. На мені. На твоїй матері. На тобі, хай навіть ти й дитина. Прокляття на кожній білій дитині, народженій і ще не народженій. Ніхто не уникне цього». А я спитала: «І я теж?» І він відповів: «І ти теж. Передусім — ти». Скільки себе пам’ятаю, я бачила і знала негрів. Сприймала їх, як дощ, чи меблі, чи їжу, чи сон. Але після того я вперше побачила їх не як людей, а як щось таке, у тіні чого живу я, ми, всі білошкірі, всі інші люди. Я думала про те, як нині, завтра і навіки-віків з’являються і з’являтимуться білі діти, — а чорна тінь уже впала на них, ще перед тим як вони вперше вдихнуть повітря. Видавалося мені, що чорна тінь має обриси хреста. Я неначе бачила, як білі діти, ще ні разу не вдихнувши, силкуються виповзти з цієї тіні, а вона не тільки на них, але й під ними — розкинулася, як розкинулися їхні руки, немовби прицвяховані до хрестів. Я бачила всіх немовлят, що прийдуть на світ, всіх тих, що ще не народилися, — довжелезну вервицю
1 ... 56 57 58 ... 121
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Світло в серпні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Світло в серпні"