Читати книгу - "Не вибачу, Уляна Пас"

- Люба, ти прийшла.. - в коридор вийшла мама і я одразу помітила наскільки сильно вона була розгублена. Я навіть уявити боялася, що зараз відчуває тато. Злість на Даню виросла в геометричній прогресії і натягнувши на обличчя наче б то щасливу усмішку я зайшла в кімнату.  

Батько сидів в кріслі склавши руки на грудях і свердлив Даню таким поглядом, що навіть мені не по собі стало. А от сам Даниїл дискомфорту не відчував, побачивши мене швиденько вскочив на ноги і стиснув в міцних обіймах. 

- Кохана! Я так за тобою скучив! - заявив надто голосно і провів своїми пальцями по моїй спині. Від цих доторків шкіра вкрилася мурахами, але далеко не приємними.  

Я не відчувала до цього чоловіка нічого окрім злості, наче в одну мить якась мара розвіялася і очі почали бачити справжню сутність його душі. 

- Що ти тут робиш? - я намагалася бути ввічливою, але вийшло не дуже. Я ще ніколи не говорили з Данею таким тоном і він також це одразу відмітив. 

- Ну.. я з Праги повернувся і вирішив тебе провідати. А ще розповісти твоїм батькам чудову новину! - чоловік знову усміхнувся, але на щастя мене з обіймів випустив. 

- Яку ще новину? - я здивовано оглянулася на маму з батько не розуміючи, що він несе. 

- Як це яку? Про наше одруження! - Даня радісно сплеснув в долоні і знову наблизився  щоб скоріш за все поцілувати, але я просто зробила крок назад і спробувала взяти себе в руки. 

- Мам, татку. Нам з Данею треба поговорити на одинці. - натягнуто усміхнулася і потягнула чоловіка за собою на вихід з квартири.  

Зупинилася лише тоді, коли за нами гримнули двері під’їзду. Ми стояли біля автомобіля Дані і свердлили один одного злими поглядами. 

- Може поясниш, що відбувається? Про яке одруження ти говориш? - сердито випалила. 

- Оль, ми з тобою уже сім років разом. Та ти ж мріяла про те, щоб я тебе заміж покликав! Що зараз не так? - Даня не приховував свого роздратування, схоже не міг в второпати чому це я не роблю так, як хоче він. 

- Це ти мені скажи? – серйозно витріщилася на чоловіка. - Що таке могло статися, що ти вирішив все ж таки заміж мене покликати? Сам же говорив, що я нікуди не дінуся! Невже почуття з’явилися? 

- Просто мені здалося, що ми з тобою сильно віддалилися. - Даня змінив гнів на милість і в голосі промайнула ніжність. - Я знаю, що ти образилася, що мене не було поряд в такий важкий момент. Вибач, що полетів в Прагу і нічого тобі не сказав. Це була моя помилка. Але зараз у нас є шанс усе виправити. Ми одружимось і ти народиш мені сина або донечку. Ти ж кохаєш мене, сонце. 

І знову Даня промовчав про власні почуття, а я зрозуміла, що ця розмова не має ніякого сенсу. Зараз я дивилася в очі чоловікові, якому присвятила сім років свого життя і розуміла, що такої ідіотки ще світ не бачив. Ну як я могла кохати такого егоїста? Невже кохання справді сліпе? Виходить, що так.. 

- Усе це не має сенсу, Дань. - відповіла і відчула, що роблю усе правильно. - Я.. не кохаю тебе більше і не хочу бути дружиною. А діти.. тепер я навіть радію, що у нас їх не було.  

- Оль, це все через стрес. - Даня поклав свої руки мені на плечі, а я нервово скинула їх з себе і зробила крок назад. - Мені здається, що ти просто розчарувалася в наших стосунках, тому буде добре, якщо ми ще деякий час побудемо окремо. Ти зрозумієш, що я тобі потрібен, а я.. буду чекати, коли повернешся до мене. 

- Дань.. - і знову він мене не чув. Просто усміхнувся, сів в машину і поїхав. Можливо було б правильно розповісти йому про Іллю, але я не хотіла вплутувати в наші розбірки ще й його. Я сама повинна закінчити усе це, розірвати це замкнуте коло, а вже тоді відкрито зізнатися у своїх почуттях Іллі. 

Повернувшись в квартиру, перше, що побачила, це величезний букет червоних троянд. Вони стояли в вазі на столі і не втримавшись я витягнула їх з води і викинула через вікно на вулицю.  

- Ой, доню! А квіти то в чому винні? Така краса була! - сплеснула в долоні мама.  

- Краще ти б цього Даниїла ось так викинула. - спокійно, але трохи прохолодно заявив тато.  

Я не втрималася і сіла на підлогу, біля його ніг, а голову поклала йому на коліна. 

- Вибачте за цей концерт. Я не знала, що він приїде сюди. - було дуже соромно і образливо. 

- Це дійсно був сюрприз. - хмикнув тато. - Сподіваюся, що ти не прийняла його пропозицію. Я по очах його бачу,  що він не кохає тебе. 

- Я знаю. - тихо відповіла. - На щастя я вчасно це зрозуміла. 

Ну а далі я розповіла йому про Іллю і батько виявив бажання познайомитись з цим чоловіком. Та так вже сталося, що сам Ілля ніяк не міг вирватися з Києва, тому що до відкриття клубу залишився лише тиждень. Я ж працювала дистанційно, перевіряючи виконану роботу через камеру. Ілля усе мені показував і я бачила, як горіли його очі в передчутті чогось неймовірного.  

Ось так і минув ще один тиждень. Кожного дня я говорила з Іллею по телефону, а на усі дзвінки від Дані не відповідала. Лише інколи все таки збиралася з силами і перекидалася з ним сухими фразами. Не хотілося щоб він знову щось там собі придумав і приїхав сюди.  

Минуло трохи більше двох тижнів і я зрозуміла, що потрібно повертатися назад. До то ж, я так сильно скучила за Іллею, що вже дочекатися не могла коли ж нарешті обніму його і поцілую.  

Та була одна проблема, що хвилювала мене доволі сильно. Моє погане самопочуття. Більше десяти хвилин я провела в обнімку з унітазом, вивертаючи назовні усе, що вчора з’їла. Зібрана сумка уже чекала мене в коридорі, а я відчувала себе так погано, що їхати кудись пере хотілося.  Просити Іллю щоб мене забрав я також не могла,  тому що сьогодні було відкриття клубу і його присутність просто необхідна.  

Саме тому я зважилася на рішучий крок - набрала номер Дані. Я хотіла щоб саме він по мене приїхав і саме за той час коли ми будемо повертатися назад я зможу розповісти йому все і ми нарешті спокійно розійдемося.