Читати книгу - "Не вибачу, Уляна Пас"

Вагаючись всього секунду я швидко набрала його номер і як не дивно, та Даня відповів і доволі швидко.  

- Слухаю, сонце! - весело заявив. 

- Привіт, Дань! Зможеш забрати мене сьогодні від батьків? Я вирішила повернутися назад в Київ. - запитала і затамувала подих. 

- Слухай, сьогодні завал на роботі,  а ввечері відкриття клубу.. - хороший настрій чоловіка,  як рукою зняло. - Давай я відправлю тобі водія з компанії? Обіцяю, що не буду затримуватися в клубі. Але і ображати Іллюху не хочеться, це ж такий важливий день для нього. 

Я погодилася на таку пропозицію. Звісно, Даня вкотре зробив мені боляче своєю байдужістю, але радувало хоча б те, що це востаннє.  

До обіду нудота минула і я встигнула якраз з батьками попрощатися, і Іллею поговорити, який до речі думав, що приїду я лише завтра. Саме тоді і приїхав водій з компанії, якого прислав Даня.  

Усю дорогу додому я думала над тим, яким буде мій наступний крок. Поки Дані не буде зберу речі, а коли повернеться,  скажу йому усе, як є. Сьогодні я домовилася про ночівлю у Єви, а вже завтра можна буде обговорити це питання з Іллею.  

В квартирі я опинилася лише під вечір. Повільно оглянула все навколо і навіть здивувалася, як могла прожити тут стільки часу. Атмосфера така холодна і не приємна. Шкода, що в цьому місці за стільки років так і не поселилося кохання. 

Коли я зайшла в спальню то побачила, що ліжко зовсім не заправлене, а аромат жіночих парфумів просто таки витає в повітрі. Невже він насмілився привести сюди якусь жінку поки мене не було?  

Від огиди до горла знову підступила нудота і довелося бігти в туалет щоб вивернути назад усе, що сьогодні з’їла. Повернувшись назад взяла свою валізу і почала скидати у неї все, що було в шафі. Заспокоїлась лише тоді, коли полиці були порожні. 

Руки трусилися від злості і образи, але саме цікаве чекало мене попереду. Я набрала номер Дані щоб попрощатися хоча б так, але доволі очікувано він слухавку не підняв. Ну що ж, можливо це і на краще. Виходить, що не має нам про що говорити. 

Я поставила валізу біля дверей і уже зібралася виходити, та в сумці знову задзвонив телефон. Я думала, що це Даня тому, не вагаючись підняла. Та нічого сказати так і не змогла.  

Просто сиділа на підлозі біля дверей і слухала усе те, що Даня роками від мене приховував. Свої справжні відчуття. Схоже він не знав, що зараз я його чую і говорив усе так гордо і відкрито, наче пишався тим, що я стала його рабинею. А цей сміх на задньому плані.. вони ж з мене сміються. Я кохала, всі ці сім років, я кохала, а тепер стала посміховиськом.  

Коли зізнання Дані закінчилися я підвелася на ноги і все ж таки поглянула на екран телефону. Тепер розуміла, що дзвонив Ілля і саме він захотів остаточно відкрити мені очі на цього мерзотника. Та як би там не було, навіть якби я не чула цих зізнань, все одно б зробила те, що давно треба було.  

Я вийшла з квартири, тягнучи за собою валізу і зачинивши двері, ключ поставила під килимок. Коли вийшла з під’їзду на вулиці стояла глибока ніч. Я підняла голову догори і поглянула на зорі. Сліз не було, як і сумнівів. Вперше в житті я була впевнена у своєму рішенні.  

Поки чекала на таксі побачила біля будинку сміттєві контейнери і не довго думаючи поставила біля одного з них свою валізу. Мені не хотілося розпочинати нове життя з старими спогадами і речами. Саме тому в таксі я сідала зі стійким відчуттям, що завтрашній день стане початком чогось нового в моєму житті і принесе багато сюрпризів.