Читати книгу - "Не вибачу, Уляна Пас"

Цієї ночі я не поїхала до Єви. Не хотілося турбувати подругу своїми проблемами. Та й буде у нас ще час поговорити по душах. Натомість я засилилася в готель на одну ніч і вимкнула телефон. Зараз не хотілося розмовляти навіть з Іллею. Ні, я не ображалася за те, що він дав мені послухати слова Дані. Я ж знала, що робив він це з кращих спонукань. Хотів, щоб я нарешті викинула з голови усе, що тягнуло мене назад. Але він не знав, що там уже давно не має жодної задки про Даниїла. 

Зараз переді мною стояло основне завдання: поговорити з Данею і розійтися без взаємних образ. Все ж таки ми сім років разом прожили і було таке, що цей чоловік навіть відкривався трохи. Шкода тільки, що було це в самому початку наших стосунків. 

За вікном почало підніматися сонце, а я так і не змогла зімкнути очей. Уже так не терпілося перекинути цю сторінку, що на місці не сила всидіти. Увімкнувши телефон я вирішила спочатку подзвонити Дані, але не встигнула навіть номер знайти, як на екрані висвітилося інше ім* я  “ Ілля ”. 

- Привіт. - відповіла першою і завмерла очікуючи слів чоловіка. 

- Де ти, Оль? Ти розсердилася, що я дав тобі послухати нашу розмову? - Ілля сильно нервував і я його розуміла. Схоже мій вимкнений телефон змусив його зробити не ті висновки. 

- Не хвилюйся ти так, я не ображаюся. Ти просто дав мені власними вухами почути те, що я і так уже знала. Тому, все дійсно добре. 

- Тоді де ти зараз? Я дзвонив до Єви і вона сказала, що ти в місті. Чому мене не попередила? - Ілля зовсім не заспокоївся і з цим треба було щось робити. 

- Я справді приїхала ще вчора, але не хотіла турбувати тебе в такий важливий день. -  спокійно відповіла .- Спочатку я хотіла поговорити з Данею, але він відправився в клуб, вкотре мене проігнорувавши. 

- Навіщо тобі з ним говорити? - розізлився Ілля. - Думаєш він буде радий дізнавшись про нас? 

- Не думаю. - хмикнула. - Це добряче вдарить по його самооцінці. Але на це варто подивитися. 

- Тоді давай поїдемо разом на зустріч! - випалив нервово. - Я не хочу щоб він тебе образив. 

- Все буде добре, правда. Я ціную твою підтримку, але цю розмову ми маємо провести лише удвох. 

Звісно Іллю такий план не втішив, але на щастя він мене послухав. Попросив лише бути постійно на зв*язку і телефонувати в разі необхідності. Мені залишилося лише усміхнутися і вперше наважитись на те, що вже так давно просилося назовні. 

- Я люблю тебе, Іллюш. - видихнула і відчула наче крила за спиною виросли.  

- Я тебе сильніше, маленька. -  в голосі чоловіка було стільки тепла, що навіть мені трішки дісталося. Воно охопило моє тіло і так сильно захотілося бути поряд з ним. Та перед цим розмова з Данею.. 

Як тільки я набрала номер Даниїла, чоловік відповів після першого гудка. Це було дивно, адже зазвичай після гулянок він спав мертвим сном мало не до обіду. 

- Що це означає, Оль? - сердито випалив. - Де ти?  

- Нам треба зустрітися і поговорити. Це важливо. - якомога холоднокровніше заявила. 

- Чому ти сюди не приїдеш? Це і твій дім.. - розгублено випалив Даня. 

- Давай в парку біля твого дому через двадцять хвилин. - я повністю проігнорувала його слова про дім,  і вирішила, що пора закінчувати цю розмову. 

На щастя він погодився і навіть не став нічого запитувати. А я швидко зібралася і знову відчула, як до горла підступає нудота. Списавши усе це на хвилювання я вийшла з номеру, а тоді на вулицю.  

Поки йшла до місця зустрічі все намагалася зрозуміти, що зараз відчуваю. Якби ще місяць тому хтось сказав мені, що я сама буду кидати Даню, я б розсміялася цій людині в очі. Але сьогодні мій страшний сон і найбільша мрія здійснилися.  

Більше не страшно залишатися без цього чоловіка поряд і дуже хочеться щоб наші шляхи назавжди розійшлися. 

Даню я помітила ще здалеку. Він прийшов навіть раніше і тепер ходив туди - сюди,  нервово поглядаючи на годинник. Та коли побачив мене,  сам зробив кілька кроків на зустріч. Хотів обійняти, але я вчасно відступила назад. 

- Ти образилася за вчорашнє? Я ж говорив, що не можу покинути вечірку. - випалив на одному подиху.  

- Я знаю.. Що ти говорив. - відповіла і оглянулася навколо. Час наближався до обіду і поряд з нами гуляло досить багато людей. - Нам треба розійтися, Даня. Не треба продовжувати цей абсурд. 

- Що?! Ти серйозно зараз? - розсміявся чоловік, тим самим привертаючи до нашої пари непотрібну увагу. - Ти мене кинути хочеш? 

- Я вже це зробила, якщо ти не помітив. - серйозно глянула на чоловіка. 

- Ти не можеш кинути мене, сонце. - а тепер Даня злився. Від усмішки не залишилося і сліду, а руки стиснуті в кулаки. - Ти ж кохаєш мене, завжди кохала. 

- Але ти мене не кохаєш і ніколи не кохав. - спокійно відповіла. - Невже ти думав, що я захочу жити так вічно? Чекати тебе з чергового клубу і бачити сліди помади на твоїй шиї? А потім ти розповідаєш своїм друзям яка я ідіотка, що терплю усе це і не йду від тебе. 

- Звідки ти.. - нахмурився Даня. - Це Ілля, так? Це він розповів? 

- Я сама усе чула, кожне твоє слово. - стримано відповіла. - А яким способом мені це вдалося це вже інше питання.  

Даня нервово провів руками по обличчі і я бачила як сильно він зараз роздратований. Чесно кажучи я думала, що наша розмова пройде в спокійному руслі, адже цей чоловік ніколи не звертав на мене занадто багато уваги, а тут просто вихор емоцій і це так не схоже на того Даню, якого я знаю. 

- Я зрозумів в чому справа! Це все твої батьки! Це вони налаштували тебе проти мене! -  закричав і втупився в мене злим поглядом. - Я бачив, що не сподобався їм, але списав це на ефект несподіванки. Але тепер усе встало на свої місця! Ти їх послухала, так? Не мене, що був з тобою на протязі цих семи років, а їх! 

- Дань, краще замовкни. - згадка про батьків, та ще й така не приємна змусила мене остаточно розчаруватися в цьому чоловікові. - Мої батьки тут не причому. Це лише мій вибір.