Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » 2061: Третя одіссея, Артур Чарльз Кларк 📚 - Українською

Читати книгу - "2061: Третя одіссея, Артур Чарльз Кларк"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "2061: Третя одіссея" автора Артур Чарльз Кларк. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 57 58 59 ... 66
Перейти на сторінку:
що не вірю.

— Та ти збожеволів би, якби повірив!

Це зламало деяке напруження між ними, і вони обидва дружно розсміялися.

— А ти не сказав мені, у що він був одягнений.

— У старомодний халат, яким я його запам’ятав, коли ще був хлопчиком. Сидів на ньому дуже зручно.

— Іще якісь деталі?

— Тепер, коли ти про це заговорив, я пригадую, що він мав набагато молодший вигляд і що в нього було більше волосся, ніж коли бачив його востаннє. Тож не думаю, що він був… як би це сказати?.. справжній. Щось на зразок комп’ютерного зображення. Або синтетична голограма.

— Моноліт!

— Авжеж, я теж так подумав. Ти пам’ятаєш, як Дейв Боумен з’явився був дідусеві на «Діскавері»? Можливо, тепер черга дідуся. Але навіщо? Він не давав мені жодного попередження, навіть жодного конкретного повідомлення. Просто хотів попрощатися та побажати мені добра…

Протягом кількох подальших — вельми неприємних для обох — секунд обличчя Флойда дедалі більше морщилося, наче від болю; та дуже швидко він опанував себе й усміхнувся ван дер Берґу.

— Ну, я вже наговорився задосить. Тепер твоя черга пояснити, що саме робить мільйонмільйонотонний алмаз… у світі, який складається здебільшого з льоду та сірки. І спробуй пояснити добре.

— Спробую, — відповів доктор Рольф ван дер Берґ.

Розділ 53. «Скороварка»

— Іще коли я навчався був у Флегстаффі, — розпочав ван дер Берґ, — то якось натрапив на одну стару книжку з астрономії, у якій ішлося, що «Сонячна система складається з Сонця, Юпітера… та всяких класифікованих уламків». Ставить Землю на своє місце, чи не так? І навряд чи справедливо щодо Сатурна, Урана та Нептуна — інших трьох газових гігантів, які, всі троє разом, становлять приблизно половину від розмірів самого Юпітера.

Але я почав би краще з Європи. Як ти знаєш, вона була майже гладенькою льодовою кулькою, перш ніж Люцифер почав її прогрівати — найбільша її висота була лише на пару сотень метрів над нульовим рівнем, — і після того, як лід розтанув і багато води мігрувало та замерзло на «темному боці», усе одно мало що змінилося. Від 2015 року, коли почалися наші детальні спостереження, до 2038-го на всьому супутнику існувала тільки одна висока точка — і ми знаємо, що це було.

— Авжеж, знаємо. І хоча я бачив це на власні очі, та все ще не можу звикнутися з думкою, що Моноліт може бути схожим на стіну! Я завжди візуалізував його собі як такого, що вертикально стоїть… або вільно плаває в просторі.

— Думаю, ми вже переконалися, що він може робити все, що захоче, все, що ми можемо собі уявити, та багато іншого.

Так-от, у 2037 році, між одним спостереженням та іншим, з Європою щось трапилося. Зненацька з’явилась — усі десять кілометрів заввишки за раз! — гора Зевс.

Вулкани такої висоти не виростають за пару тижнів; окрім того, Європа не така вулканічно активна, як Іо.

— Як на мене, досить активна, — пробурмотів Флойд. — Ти не відчув, як оце зараз труснуло?

— Крім того, якби це був вулкан, він викинув би величезну кількість газу в атмосферу; деякі зміни відбувалися, але такі незначні, що цього явно було недосить для пояснення. Це все залишалося оповитим суцільною таємницею; і через те, що ми боялися підлітати занадто близько — та й були зайняті кожен своїми власними проєктами, — ми не робили майже нічого, крім як висували всілякі фантастичні теорії. І жодна з них, як виявилося потім, не була такою фантастичною, як сама правда.

Спершу я запідозрив це під час незапланованих спостережень у 2057 році, але зовсім не сприймав їхні результати серйозно ще пару літ. Потім почали з’являтися більш-менш переконливі докази; і якби мова йшла про щось не таке аж чудернацьке, то мені вже цілком вистачило б і їх.

Але, перш ніж я зміг би повірити, що гора Зевс — це суцільний алмаз, мені треба було знайти для цього надійне пояснення. Для хорошого науковця — а я вважаю себе хорошим — жоден факт не є дійсно припустимим, поки не існує теорії, яка його пояснювала б. Ця теорія може виявитись і помилковою — зазвичай так і є, принаймні в деяких деталях, — але вона повинна запропонувати робочу гіпотезу.

А, як ти його назвав, «мільйонмільйонотонний алмаз у світі з льоду та сірки» вимагає деяких пояснень. Звісно, тепер це все здається абсолютно очевидним, і я почуваюся клятим йолопом, що не побачив відповіді ще багато років тому, бо тоді ми і себе змогли б урятувати від багатьох неприємностей, і щонайменше одне людське життя…

Він замовк, задумавшись, а потім раптом запитав:

— А чи розповідав тобі хтось про доктора Пауля Креґера?

— Ні. А чому мені повинні були про нього розповідати? А! Так, я про нього, звісно ж, чув.

— Просто поцікавився. Багато дивних речей коїться весь час навколо, і я сумніваюсь, чи дізнаємося ми взагалі коли-небудь усі відповіді на наші питання…

У всякому разі, тепер це вже не секрет, тому не має значення, якщо я розповім тобі дещо. Іще два роки тому я надіслав був Паулеві конфіденційне повідомлення — ой, вибач, забув сказати, що він мій дядько — з коротким викладом про свої відкриття чи то пак здогади. І запитав у нього, чи може він їх пояснити… або спростувати?

З його найсучаснішими комп’ютерами під рукою це не забрало в нього багато часу. На жаль, він поводився недостатньо обережно або ж хтось відстежував його роботу в мережі — я впевнений, що твої друзі, хоч би ким вони були, на цей час повинні вже мати добре уявлення про це.

За кілька днів він відкопав вісімдесятирічної давності статтю в паперовому науковому журналі «Нейчер» — так, тоді його друкували ще на папері! — яка все пояснювала. Ну, майже все.

Її написала людина, яка працювала в одній з найбільших лабораторій Сполучених Штатів… Америки, звісно, СШПА тоді ще не існували. То було місце, де розробляли ядерну зброю, тому тамтешні науковці знали дещо особливе про високі температури й тиск.

Я не знаю, чи доктор Росс — так його звали — мав якийсь стосунок до бомб, але повсякденне оточення науковця, напевне, змусило його замислитися над тим, що відбувається глибоко всередині планет- гігантів. У своїй 1984-го… вибач, 1981 року… статті — меншій, до речі, за сторінку — він висунув кілька дуже цікавих гіпотез…

Доктор Росс зазначив, що в газових гігантах у вигляді метану, CH4, міститься гігантська кількість вуглецю. До сімнадцяти відсотків

1 ... 57 58 59 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «2061: Третя одіссея, Артур Чарльз Кларк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "2061: Третя одіссея, Артур Чарльз Кларк"