Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Порушник праху, Вільям Фолкнер 📚 - Українською

Читати книгу - "Порушник праху, Вільям Фолкнер"

62
0
09.07.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Порушник праху" автора Вільям Фолкнер. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 58 59 60 ... 69
Перейти на сторінку:
навіть не покинуте, але тільки забралося геть, надавши вільне місце, потіснившись, і це дає змогу робити звичну, природну річ, яку слід виконати її звичним, природним шляхом, без чужої допомоги або втручання, або навіть (дякую) поради: трьом аматорам, білій старій панні, білій дитині та чорній — викрити вбивцю, який удавав Лукаса, а самому Лукасу та окружному шерифу — схопити його. Він ще раз згадав розмову із дядьком із півгодини тому, коли він ще стояв босоніж на килимку, тримаючись за комір розстебнутої сорочки, і коли вони долали крутосхил до церкви одинадцять годин тому, і, мабуть, ще тисячу інших разів тому, коли він достатньо змужнів, щоб слухати, розуміти і пам’ятати — захищати не Лукаса і навіть не об'єднання Сполучених Штатів, але Сполучені Штати від чужинців з Півночі, Сходу і Заходу, які з найвищих мотивів і намірів (дозвольте нам сказати так) пориваються роз’єднати його тоді, коли жодний народ не йде на такий ризик — роз’єднання через федеральні закони та федеральну поліцію, щоб скасувати ганебний стан Лукаса. Це неможливо у жодному разі, і серед тисячі південців, які справді перебувають у скорботі чи бодай серйозно замислюються над цим станом, проте, попри все, навряд чи знайшовся б бодай один, хто власноруч лінчував би Лукаса, яка б не була причина у хоча б у когось з цих дев’ятсот дев’яноста дев’яти, плюс у того першого, завдяки якому ця тисяча ціла. Ті не вагатимуться дати відсіч, застосувавши силу (а один і буде тим лінчувальником) проти чужинця, який силоміць порушить цей простір, щоб втрутитися чи покарати Лукаса, і ви глузливо скажете: «Ви, мабуть, добре знаєте Самбо, щоб так самовпевнено і спокійно припускати його пасивність», — а я відповім: «Я його взагалі не знаю, і, по-моєму, нема такого білого, який би знав, проте я знаю білих південців, і не лише дев’ятсот дев’яносто дев’ять, але й цього першого теж, тому що він теж наш, і понад те: такий перший існує не тільки на Півдні — ви побачите його однодумців і на Півночі, і на Сході, і на Заході, і Самбо проти жменьки білих на Півдні, але на папері цей альянс теоретиків і фанатиків, і особистих месників-одинаків, плюс ще низка інших за умови, що між ними достатньо відчутних миль, аби дозволити собі принцип — бути проти і, за можливості, навіть скласти меншість проти згуртованого Півдня, який вербує рекрутів, чи будуть вони, чи не будуть з ваших країв, і не лише з глушини, але й з прекрасних міст, твоєї культурної гордості — будуть ці люди з Чикаго, з Детройта, з Лос-Лнджелеса — та звідки завгодно, де живуть невігласи, що жахаються будь-якого кольору шкіри та форми носа, окрім власних, які прагнуть зберегти, і які скористаються цією нагодою — зігнати на Самбо весь накопичений огром жаху, огиди і страху своїх предків до індійців, китайців, мексиканців, карибів, євреїв, — ви примусите нас, одного з тої першої випадкової тисячі, і дев’ятисот дев’яносто дев’яти з другої тисячі, яких глибоко засмучує та гнітить ганебний стан Лукаса, і, може, це поки що й будуть ті, хто намагатимуться (але, певно, не завтра) скасувати цей стан, — він не буде забутий, але принаймні згадуватиметься не з такими болем і гіркотою, оскільки справедливість передана нам від нього, а не відірвана од нас і не тисне на нього, наче багнетами, і — хочемо чи не хочемо, тепер або в четвер — призводить нас до альянсу з тими, з ким не маємо жодної спорідненості, і доводиться боронити принцип, який нас самих глибоко засмучує і гнітить, який ми самі ж ненавидимо, перебуваючи у становищі Німеччини після 1933-го року, яка не мала іншої альтернативи, окрім — нацист чи єврей, чи справжній росіянин (чи європеєць — тут не відіграє ролі), який ніким іншим бути не може, тільки комуністом або мерцем, і лише ми самі повинні зробити це, так, ми самі, без допомоги або втручання, або навіть (дякую) поради — а ми зможемо це тільки тоді, коли рівноправність Лукаса має стати чимось більшим, аніж його ж власним полоном за неприступною барикадою прямих нащадків перемоги 1861-1865 років, що, може, зробила навіть більше, ніж сам Джон Браун, загнавши Лукасову свободу у безвихідь, у патову ситуацію, і це, здається, досі на заваді навіть через сто років після того, як Лі здався, і коли ви кажете: «Лукас не повинен чекати на це завтра, бо завтра ніколи не настане, тому що ви не тільки не можете, але й нічого не зробите», — ми повторюємо: «Тоді вам не можна, — і кажемо вам: — Підіть сюди й погляньте на нас, перш ніж складете свою думку», — а ви у відповідь: «Ні, дякуємо, і так достатньо тхне, ми краще звідси поговоримо», — а ми: «Звісно, вам спочатку треба подивитися на свого пса, якого плануєте привчити до туалету; на народ, який у розбраті — а історія показує нам, що прелюдія до зникнення — це розбрат», — а ви скажете: «Принаймні ми загинемо в ім’я гуманізму», — а ми відповімо: «Коли на полі битви поранено всіх, але є тільки цей займенник у називному відмінку і це дієслово — яка тоді ціна Лукасового гуманізму?», — і він розвернувся та помчав назад до маленького порожнього вимерлого кварталу, за ріг, куди дядько пішов не чекаючи, а далі у провулок, де стояв шерифів автомобіль, і обидва спостерігали, як шериф і Лукас перетинають темне подвір’я їм назустріч — шериф попереду, а Лукас футів за п’ять позаду — пересуваються не квапливо, а просто твердо і занурившись у себе, не злодійкувато і не криючись, але просто як двоє зайнятих чоловіків, які ще не спізнюються, але вже не можуть гаяти час, — через ворота й до машини, коли шериф відчинив задні дверцята і сказав:

— Сідай, — і Лукас заліз туди, і шериф зачинив по ньому двері та відімкнув передні дверцята і заповз сам, крекчучи, усередину; увесь автомобіль осів на ресорах і колесах, коли шериф опустився на сидіння, повернув вимикача і запустив мотор, а дядько, тепер стоячи біля віконця, обіруч тримав рамку, начебто міркуючи або на щось сподіваючись, на якусь мить подумавши, що можна втримати машину, аби вона не рухалася, доки авто не почало рухатися, і промовив те, над чим думав останні півгодини чи сорок хвилин:

— Візьміть із собою когось.

— Я й беру, — сказав шериф. — Та й думаю, ми вже тричі про це сьогодні товкмачили.

— Це нічого не міняє, скільки б разів

1 ... 58 59 60 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Порушник праху, Вільям Фолкнер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Порушник праху, Вільям Фолкнер"