Читати книгу - "Острови шторму та смутку. Гадюка"

Торін бере мене за руку.

— Можливо… Але в дитинстві він бив мене, якщо я плакав; змушував повірити, що ніжність — це слабкість; він вчив мене, що любов — це недолік, співчуття веде до поразки, а доброта — марнота марнот. Я постійно його розчаровував, і хоч я аніскілечки не жалію про те, яким я є… Інколи правду несила знести.

Я стискаю його руку. Кому, як не мені, розуміти його почуття.

— Торіне, ти переконаєш його зректися престолу й справедливо правитимеш Сходом. Як твоя дружина і Гадюка, я завжди буду поруч і підтримуватиму кожен твій крок…

Я зупиняюся, намагаючись відігнати згадку про мить, коли давала йому обітницю, кохаючи іншого. Від думки про Бронна мені здавлює горло, тож силою змушую себе продовжити:

— Знову утвориться союз. Щоб встановити мир, нам не потрібен Захід.

Торін торкається губами моєї руки, а по його обличчю котиться сльоза.

— Як твій чоловік і союзник, я матиму за честь правити поряд із тобою.

Впродовж наступних декількох тижнів я з головою поринула у вивчення манускриптів.

Ґрейс іноді складає мені компанію, хоч знає, як я люблю залишатися наодинці, тож зазвичай навідується, аби лиш принести мені їжу та воду.

Спочатку я не відкриваю для себе нічого нового. Проте згодом натрапляю на том з анатомії людини, котрий заповнює прогалини моїх власних досліджень.

Я занурююся у світ малюнків, що зображають вени, артерії, сухожилля та нервові закінчення — волокнисту сітку, прядену всередині нас. Хтось розрізав серце — і детально описав його будову, зобразивши кров, наче чорнило. Птахи, щури, вовки — їхня будова зовсім не схожа на будову людини. Тепер я краще розумію тонкощі лікування.

Проте я тут зовсім не для цього, тож змушена відкласти цю книжку, щоб зосередитися на вивченні Заходу. Що більше я читаю, то відкриваю більше захованих поміж сторінок скарбів і таємниць. Вони плетуть цілком інакшу павутину знань, геть відмінну від тієї, якої мене колись навчали. І що більше всього дізнаюся, то сильніше закипає в мені лють.

Нас безсоромно дурили. Переповідаючи легенди з минулого, всі твердять одне й те ж: підступні Західники зловживали магією й перетворили її на свою зброю, якою шкодили іншим — миролюбні ж Східняки покладалися на магічні сили лиш у медичних цілях і щоб збирати щедрі урожаї. Напади Західників були неймовірно жорстокими, а коли Захід прийшов з метою загарбати всі наші ресурси, Король задля захисту вжив жорстоких заходів. Нам так сказали…

Тепер я складаю фрагменти справжньої картини. Схід приховує правду — за пропагандою ховається брудне минуле.

Книги розповідають правдиву історію. В ній ідеться про надзвичайно могутніх Магів зі Сходу та Заходу, котрі впродовж століть пліч-о-пліч боролися проти зазіхань з боку Великої Землі, що на півночі.

Магія об’єднала всі Дванадцять Островів, а Маги ставали радниками обох Королівських родин. Так зберігався баланс.

Однак Східні та Західні Королівські лінії різнилися між собою.

Західна династія володіла природними магічними здібностями, тоді як Східні правителі не могли цим похвалитися. Тож Східний Король аж позеленів від заздрощів.

П’ятнадцять поколінь тому жив предок Торіна — справжній монстр. Ні, він зовсім не нагадував Ґормана із Заходу, що зажив поганої слави. Це був Давін зі Сходу.

Давін мало не до божевілля оскаженів через те, що не був наймогутнішою людиною на всіх Дванадцяти Островах. Він шаленів через те, що не мав магічної сили. В нього вселилася нав’язлива думка, що Ґорман та Маги повстануть проти нього і скинуть із трону. Тож він взяв і очистив Східні Острови від магії.

Тих зі Сходу, хто володів магічними здібностями, спіймали і вбили. Їх спалили заживо, аби згоріло все — навіть найменший натяк на магію. Однак деяким щасливчикам вдалося втекти на Захід. Тоді Давін відправив свою Гадюку, аби вбити Західну Королівську родину. Тоді Захід пав.

Маги, що вціліли, знайшли собі прихисток десь у руїнах Заходу, а Давін тим часом радів, що принаймні на його Шести Островах не зосталося жодного, хто міг зазіхнути на його володарювання. Він засвідчив, що не потребує магії, і більше не боявся Магів. Відтоді магія спить, і нема того, хто міг би її розбудити.

Не Захід розпочав війну. А Схід. А те, що правду так нахабно закопали в землю — не що інше, як зрада. Не знаю, що більше мені болить: те, що впродовж стількох століть Схід був позбавлений своєї магії, чи ж те, що Захід так підло осквернив саме той, хто вчинив це зло.

Наступне, що відкриваю для себе з-поміж прадавніх текстів — книги про магію. Беру першу з них і стискаю в руках, відчуваючи сумніви. Та звідкись я знаю напевне — вони чекали, що я їх знайду. І я розгортаю книгу.

Із благоговійним піднесенням починаю читати, жадаючи поринути в ці знання.

Зі схожою поспішністю, як тоді, коли досліджувала вовчицю, я поглинаю книжку за книжкою, прагнучи знайти ключ, що допоможе мені втримати у віжках силу, про яку я так мрію.

Річ у тім, що коли я вивільню магію, яка — знаю напевне ще з того дня на Квітковому Острові — тече у моїх венах, я зможу отримати шанс. Мій батько надзвичайно могутній, однак цей шанс… Він може зрівняти наші сили; це дасть мені можливість захистити людей… помститися за них.

Багато чого я не можу осягнути розумом, проте, наче губка, поглинаю все, що можу. Книга за книгою — всі вони містять згадки про океанських хижаків і про те, як їх використовували під час захисту Дванадцяти Островів. Що більше я про них читаю, то більше цікавлюся ними. Деякі уривки описують, як можна прикликати хижаків; дещо я можу перекласти, а дещо мені не під силу; є цілі пасажі із поясненнями, як Маги контролювали цих небезпечних істот, що служили їм, наче вірні собаки.

Здається, Ґрейс таки права — хижаки були якось пов’язані з Королівською родиною. Король чи королева таки керували хижаками, а їхня королівська кров — міцні узи, що скріпляють землю та океан. Узи, міцніші навіть за чари Магів.

А якщо це правда? Якщо я таки візьму на віру слова Ґрейс і Торіна й визнаю, що я — королівського роду, то чи зможу одного дня осідлати цих створінь, щоб помститися?

Я жадібно впиваюся читанням; ця кімната — бездонний колодязь знань, що тамують мою безкінечну спрагу. Кожен натяк на магію приносить мені радість і посилює жагу навчатися, відчайдушне