Читати книгу - "48 законів влади"

Образ: опосум. Удаючи мертвого, він видається дурником. Хижаки не чіпають його. Хто б міг повірити, що така потворна і нерозумна маленька істота здатна на такий обман?

Авторитетна думка: Умійте використовувати дурість: наймудріші люди іноді розігрують цю карту. Часом найвища мудрість полягає в удаванні незнання — не треба бути необізнаним, але треба вміти зіграти його. Нема рації бути мудрецем серед дурнів і нормальним серед сновид. Той, хто вдає дурня, — не дурний. Найкращий спосіб зробити так, щоб вас усі приймали, — надіти маску найтупішого тупака (Бальтасар Ґрасіан).

Зворотний бік

Рідко буває доречно виявляти справжню свою природу, звикайте її приховувати. Якщо люди ненароком дізнаються правду, що насправді ви набагато розумніші, ніж здаєтеся, вони захоплюватимуться вашими діями більше, ніж проявом вашого інтелекту. На початку свого сходження, однак, не варто зловживати вдаванням дурника: треба натякнути зверхникам, що ви більш тямущі за своїх конкурентів. Але, сходячи по драбині нагору, спробуйте приховувати свій інтелект.

Є, втім, одна ситуація, у якій краще робити протилежне, коли ви можете приховати обман, продемонструвавши свій розум. Тут, як і в інших справах, важить лише зовнішній вигляд. Якщо помітно, що у вас є і влада, і знання, люди повірять вашим словам. Це може бути дуже корисним, коли треба вижити в скрутній ситуації.

Арт-дилер Джозеф Дювін якось був присутній на суаре в нью-йоркському будинку магната, якому нещодавно продав за дуже високу ціну картину Дюрера. Серед гостей був молодий французький мистецтвознавець, який здавався дуже впевненим та обізнаним. Бажаючи справити враження на молодого чоловіка, дочка магната показала йому картину Дюрера. Критик довго вивчав полотно, а потім сказав: «Знаєте, я не думаю, що це оригінальний Дюрер». Він пішов за дівчиною, яка поспішила передати батькові його слова, і чув, як сильно стривожений магнат звернувся до Дювіна по підтримку. Дювін лише розсміявся: «Знаєте, юначе, що принаймні двадцять експертів тут і в Європі теж попалися і заявляли, що це не Дюрер? А тепер і ви припустилися тієї ж помилки». Його впевнений тон і авторитетний вигляд збентежили француза, і той вибачився за помилку.

Дювін знав, що ринок творів мистецтва заполонений підробками і що багато полотен хибно атрибутовано. Він докладав усіх зусиль, щоб відрізнити оригінал від підробки, але, прагнучи будь-що продати картину, часто перебільшував свою впевненість в автентичності твору. Для нього було важливо, аби покупець вірив, що придбав Дюрера, і Дювін усім своїм упевненим виглядом демонстрував свій незаперечний авторитет. Тому в разі потреби важливо зіграти роль професора, але не слід робити це самоціллю.

Закон 22.

Використовуйте тактику капітуляції: перетворіть слабкість на силу

СУДЖЕННЯ

Якщо ви слабші, ніколи не бийтеся заради честі, натомість піддайтеся. Піддавшись, ви виграєте час, щоб відновити свої сили, час, щоб дошкуляти й дратувати переможця, час, щоб чекати, доки його сила вичерпається. Не давайте йому втіху битися й перемогти вас — піддайтеся раніше. Підставляючи другу щоку, ви доводите його до шалу й вибиваєте з колії. Зробіть капітуляції інструментом влади.

Порушення закону

Острів Мілос розташований у центрі Середземномор’я. У давні часи Афіни домінували на морі та прибережжі Греції, але Спарта на Пелопоннесі першою колонізувала Мілос. Під час Пелопоннеської війни мілосці відмовилися від союзу з Афінами і зберегли лояльність до Матері-Спарти. 416 р. до н. е. афінці вирядили експедицію до Мілоса. Однак перед початком загального наступу вони вислали делегацію, аби переконати мілосців здатися і стати союзниками Афін, бо інакше вони зазнають нищівної поразки і руїни.

КАШТАН І ІНЖИР

Чоловік заліз на інжир й почав нахиляти до себе гілки, зривати стиглі плоди, класти їх до рота, а далі розкушував і жував міцними зубами. Каштан на це здійняв свої довгі гілки і почав гучно шелестіти листям: «Інжире! Наскільки ти від природи беззахисніший за мене! Поглянь, як захищені мої ніжні нащадки: спочатку їх закутує м’яка оболонка, потім іде тверда, але м’яко вистелена шкаралупа. Але, не задовольняючись цим, природа дала нам іще ці гострі й рясні шпички, завдяки цьому рука людини не заподіє нам шкоди». У відповідь інжир розреготався, а тоді сказав: «Хіба тобі невідомо, що людина дуже винахідлива і цілком може відібрати у тебе дітей. Просто в цьому разі вона скористається дрючками й камінням, а збивши плоди на землю, чавитиме їх ногами або розбиватиме камінням, аби витягти твоїх нащадків розчавленими і понівеченими із-під захисної оболонки, а мене чоловік обережно бере до рук, а не грубо, як тебе».

Леонардо да Вінчі (1452—1519 рр.)

«Ви не гірше за нас знаєте, — сказали посланці, — що справедливість визначається рівністю підкорюваної держави і що насправді сильні роблять те, на що вистачає їм влади, а слабкі приймають те, що мають прийняти». Коли мілосці заявили, що це заперечує поняття чесної гри, афінці відповіли, що ті, у кого влада, й вирішують, що чесно, а що — ні. Мілосці заперечили, що це — привілей богів, а не смертних. «Наша думка про богів і наше знання людей, — відповів член афінської делегації, — привели нас до висновку, що загальний і необхідний закон природи вимагає правити тим, що вам до снаги».

Мілосців це не переконало. Спарта, наполягали вони, прийде їх боронити. Афінці заперечили, що спартанці консервативні та практичні й не допомагатимуть Мілосу, бо вони нічого не придбають і нічого не втратять, коли так чинитимуть.

Нарешті мілосці заговорили про честь і принципи опору грубій силі. «Не вводьте себе в оману хибним розумінням честі, — сказали афінці. — Честь часто веде людей до загибелі, коли вони опиняються перед обличчям небезпеки, що зачіпає людську гордість. Немає нічого ганебного в тому, щоб поступитися найбільшому місту в Елладі, яке пропонує вам прийнятні умови». Дебати скінчилися. Мілосці обговорили питання і вирішили покластися на підтримку Спарти, волю богів і правоту власної справи. Вони ввічливо відхилили пропозицію афінців.

Через кілька днів афінці захопили Мілос. Мілосці билися гідно, навіть без спартанців, що так і не прийшли на допомогу. Після кількох спроб афінцям удалося оточити і взяти в облогу столицю, і, врешті-решт, мілосці здалися. Афінці не гаяли часу — вони стратили всіх військовозобов’язаних чоловіків, яких змогли схопити, продали в рабство жінок і дітей і заселили острів своїми колоністами. Лише невелика кількість мілосців вижила.

Вольтер жив у вигнанні в Лондоні якраз тоді, коли антифранцузькі настрої були в розпалі. Якось, коли він гуляв по вулицях, його оточила розлючена юрба. «Повісити його! Повісити француза!» —