Читати книгу - "Чумацький шлях, Нагорняк Володимир"

Піднявся Чорт, обтрушується, ойкає. А дядько Данило лежить, зв'язаний увесь. Підбігає до нього дядько Петро, всі верьовки-мотузки – чик – та так, Піднімається дядько Данило, і до Чорта:

— Ну, Чорте, успокоїлася твоя чорна душа?

— Давай твою задачу.

— Яку таку задачу?!

— Мою ти виконав, поборов мене, а може, і я твою виконаю.

— Так не домовлялися!

— Тоді ще раз поборемося чи наввипередки побігаємо!

— А якщо не виконаєш?

— Суперечку закінчимо: ти — переможець.

— Я і не думаю суперечки більше з тобою заводити. Вечеряти з нами будеш? Те, що ми...

— О, це я можу! — аж підскочив з радості.

— Петре, а принеси-но святий хрест та ікону...

— Що?! — аж затрясло Чортом. — Не зрозумів!!!

— А що тут, скажи, розуміти треба?.. Помолимося, і ти з нами, з чумаками, хрест святий поцілуємо, і ти з нами, з чумаками, та й почнемо вечеряти...

— Не потрібна мені така вечеря!!! — розізлився Чорт, аж дим з вух на всі боки пішов.

— Баба з воза — воли швидше йдуть, — не вгаває дядько Данило. — А то повечеряв би з нами, з чумаками, га?

— Не буду!!!

— Не будеш, то не будеш... Воли мої?

— Твої-ї-ї!!! — вихор до неба, а Чорта, як і не було ніколи.

— Ху-у! Ну і пилюка! — Катеринчук прикрив обличчя рукою.

— А-а, чорт! — ледве не вилаявся дід Сташко.

— Ага, як причепиться...

— Та десь люльку заникав!

— А це що біля вас?

— Вона?! Ріднесенька моя, зараз я тебе нагодую, тютюнцю тобі дам.

— Даниле, допоможи стару штельвагу з осі зняти.

— Іду.

— Добре, що я здогадався, ну, як знав, купи у Білозерці штельвагу. Що тепер ми робили б, га?!

Дядько Данило вхопився за обломок штельваги, — раз!, — і зняв її з осі. А дядько Петро своєї продовжує:

— Став! — подає нову штельвагу. — Що ти робив би без мене би, га?! Пропав би... І щоб ніяких більше чортів, досить!!! Чуєш?

— Та чую, чую... — винувато відповідає дядько Данило, ставлячи на ось штельвагу.

— А з провіантом не поскупився, чортяка! Давай, братику, мирову, та й повечеряти не гріх... Га?

— Давай!

Дід Сташко підняв очі в небо. Дивився довго-довго.

— Чумацький шлях покажеш?

— Покажу. Ось.

— Правильно.

— Відкараскалися чумаки від Чорта...

— Ага! Так тобі і відкараскалися! Чорт ще нагадав про себе.

— А як?

— А так, слухай...

Їдуть нічним степом чумаки. Править уже дядько Петро. Дядько Данило сидить навіть не на передку, а в лівім кутку воза.

— А якби програв?

— Не програв же!

— А якби програв?

— Не програв же!

— А якби програв би, га? А ми правильно їдемо?

— По чумацькому шляху дивися.

Дядько Петро роздивляється небо, потім запитує дядька Данила

— Даниле, по сьому, що наліво, чи по тому, що направо?

— Та один він, чумацький шлях, над нами — піднімає голову. —

Тьху ти, чорт!!!

— Знову за своє?! — нервує дядько Петро.

— Петре, три чумацьких шляхи на небі: справа, зліва і впосередині.

— Тр-р-р!!! Яким їхати?

— Сим, що впосередині.

— Но-о! А ти не сумліваєшся?

— Ні. І в тому, що се Чорт з нами жартує також не сумліваюся. Розповідали, що він і таке може.

— Ну, чортяко, начувайся! — дядько Петро вдивляється в обрій, аж привстав. — Даниле, світло, хата в степу...і біля одвірка, бачиш, наче щось ворухається... А чи не Чорт се, Даниле?.. Чорт!

— Чорт?.. Чорт!.. Я приляжу, а ти їдь, як їдеш, на хату.

Як тілько під'їхали, дядько Данило непомітно зіскочив з воза, та шасть за хату, та хвать Чорта за хвоста, аж взвив той:

— Болить же, чумаче, відпусти!!!

— Болить?! Ти ж клятву на крові давав, нечисть ти рогата, що не будеш нас обманювати!

— А я вас і не обманюю!

— Повторяй клятву!

— Ти, що, не віриш мені?..

— Не вірю! — і ще міцніше накручує хвоста чортяці. — Клятву!

-Ой-ой-ой!!! Відпусти, чумаче!

—Клятву повторюй!!!

— Щоб мені крізь землю провалитися і більш ніколи на сьому світі не показуватися, якщо я...

Так, не договоривши клятви, і провалився Чорт крізь землю. Та миттю — дядько Данило навіть не зрозумів що сталося. Запитує дядька Петра:

— Петре, там Чорт не пробігав?

— Начебто ні, а чи не пішов він свою клятву виконувати?

— Крізь землю провалився?.. Туди йому й дорога!

— Даниле, заглянемо в хату? Та й узяти, спасибі Чорту, маємо що... Га?

— Де наше не пропадало — заглянемо! — і тричі постукав у двері.