Читати книгу - "Пелікани, Ольга Ігорівна Брагіна"

розмовляти з оточуючими імітувати зацікавленість, пам’ятати, коли у них дні народження і які слова їм подобається чути в цей

день, які побажання, що ніколи не здійсняться, отримувати, щиро

дякувати, не знаючи, куди подіти очі, бо минуле ніколи не

перетворюється на колишнє, скільки б ти не намагався вилучити

Кафку зі свого буття, сусідка гуркає в двері, повідомляючи, що

вже сьома година ранку і немає чого скніти на Фейсбуці до третьої

години ночі, а потім не чути алармістський дзвінок будильника».

Ми розчулені красою цього світу, цих паперових ялинкових іграшок, цією скляною кукурудзою — царицею полів, цікавий термін

«цариця» для соціалістичного можновладця, який об’їжджає свої

польові угіддя, дресовані ведмеді виходять на світло, бо бачать

свого господаря і ніяк не очікують на таку зраду, сонце, але накрапає

курячий дощ — сліпий дощ, через який можна знову не влучити, ведмеді повертаються в темряву печер, на стінах яких намальовані

зубри, чи хто там жив поряд у ті потойбічні часи, та людоїдські

обличчя тих, хто з якоюсь невідомою метою на них полює. Ми більше

не любимо ці паперові іграшки, лише біль, лише спогади про ці

грубі нитки, на яких вони ледве тримались, колиска-гойдалка, 18

колиска для кішки, котик Баюн, який більше не може розповісти

жодну казку. Нова плитка, залита шоколадним напоєм, який замерз

і перетворився на плинну коросту. Арсеній продовжує малювати, брюнетка з блакитними очима — нехай вона виглядає саме так, бо йому подобаються несумісні речі, недоречні симулякри —

простягає йому чизбургер і колу, і чек про оплату, Арсеній навіть

не розуміє, звідки взялися ці гроші, які він навмання намацав у

кишені, останню картину він продав через посередника місяць

тому, на квартиру-студію так ніколи не назбираєш, хоча зі своєю

працездатністю Арсеній зовсім не потребує квартиру-студію —

лише фарби, пензлі та вся інша машинерія, яку пересічні глядачі

очікують побачити в майстерні митця, отже так не назбираєш

навіть на чизбургер і колу, брюнетка з блакитними очима

посміхається так щиро, що він майже вірить — вона посміхається

саме йому, а не думкам про суботній вечір з мелодрамою і морозивом або про літній пікнік Слави Фролової. Арсеній хоче завмер-ти на місці, стати невидимкою, тому що ця мить прекрасна, він

боїться, що після того, як вона справді побачить його, кутики її

вуст опустяться під дією сил гравітації, очі втратять блиск, погляд

стане похмурим. Вона відвернеться від нього до іншого покупця, точніше, звернеться до нього: «Будь ласка, не затримуйте чергу», дуже чемно, але без жодної зацікавленості. І йому доведеться

повернутися так само узвозом додому і малювати свою рекламну

Королеву Перснів, дуже низькі податки та акцизний збір. Арсеній

поринає в сучасне мистецтво.

Еллі дуже хвилюється, вона прочитала дуже багато книжок про

те, як представити себе в найкращому світлі на співбесіді, та дуже

багато книжок про ефективні стартапи, які, як відомо, виживають

два з мільйона, чи скільки там, отже ми вже перемогли, що б там

не було далі. На співбесідах задають різні дивні питання на кшталт

того, як розрахувати корінь квадратний семизначного числа за

допомогою кольорових олівців та клею «Момент» — це запитання

на креативність, у Еллі немає жодної креативності — вивчення

діалектів Верхньої Франконії не потребувало креативності, а на касі

в МакДональдзі її не було де розвивати, Еллі дуже легко шаріється

і не може дивитися співрозмовникам у вічі психологи радять, що

дивитися треба на лоба, тоді ніхто не буде шарітися і не втратить

здоровий глузд — ні він, ні ви, перед співбесідою було б добре

19

випити келих білого вина, але сил не вистачає навіть на це, якась

корпулентна жінка у старому светрі запитує в неї: «Як ви бачите

себе в нашій компанії і що корисного ви могли б зробити для неї?».

Еллі розуміє, що зовсім не уявляє себе в оточенні цього хрому і

металу, пластику й пластику, і знову по колу, і через двадцять років

те саме, навіть якщо компанія змінить назву на лаконічнішу або

найефективнішу за правилами НЛП, і що корисного вона може дати

цій компанії, вона просто може складати слова у речення, іноді з

цього виходять якісь речення, сповнені невідомого сенсу, дитинство

сенсея, у якого ніколи не буде учнів, тлумачні словники, які ніколи

не відкриють на потрібній сторінці. «Ніколи ні про що не просіть, тому що вам все одно відмовлять, — каже корпулентна жінка, ще

більше розтягуючи свого старого светра, мабуть, це щось нервове, їй треба завести вдома азалію та поливати її теплою підсоленою

водою, яка мала б убити все живе навкруги, або грошове дерево, листячка якого весь час опадають у вологий ґрунт. — Ми беремо

вас на роботу. Рекламна кампанія «Грааль», рекламуємо переваги

відпочинку у своїй країні. Чому така дивна назва? Це примха

замовника, оскільки він платить, кампанія може називатися, як йому

заманеться». Відьомські шабаші на одній із семи Лисих гір, ніхто

ніколи не знає напевне, на якій саме, поруч туристи запускають

китайські ліхтарики, деякі з них гаснуть, не долетівши до неба, деякі линуть кудись у далечінь і падають на кіоски з шаурмою, Еллі не любить шаурму — це некорисна їжа, сусідка нагадує їй

про це мало не щоранку, поки варить свою вівсянку і миє яблука, і

її фарбований перманент виблискує на вранішньому сонці. Жіноче

тіло сповнене кислот, кислотне середовище, кислий плід, червивий

пуп’янок, вода з-під крану, що ми п’ємо і що ми їмо, ну поду-майте самі, ось ти подумай — так, генно модифікована картопля, зовсім не про це мріяли автори журналу «Раціоналізатор», а ось

до чого дійшло, Еллі більше не може слухати про воду, їй дуже

хочеться скуштувати шаурму, раніше власники кіосків з принад-ними ароматами були все-таки їхніми конкурентами, тепер вона

більше не пов’язана правилами корпоративної етики, бо працює в

найбільшій рекламній агенції міста, у яке колись приїхала вступати

в університет з одним рюкзаком-торбинкою, половину місця в

якому займав плюшевий цуцик. «Це мій талісман», — пояснювала

Еллі всім охочим і не охочим слухати її пояснення. Її відправили

на якесь поле збирати генно модифіковану картоплю, скільки тих

20

картопляних полів вона бачила у вікно автобусу, жила в гуртожитку, сусідки пили кагор і курили цигарки невідомого походження, тому

що на справжні магазинні цигарки грошей ні у