Читати книгу - "Кароока, Mary Uanni"

— Боже, ви всі як школярки, — втрутився Андрій, скептично оглядаючи колег. — Ну, гарний начальник, і що з того?

— Просто ти чоловік, ти не розумієш, — відповіла йому Маша.

Я тільки хитнула головою, спостерігаючи, як Лія буквально поглинула кожне слово. Її очі горіли, і я вже знала цей погляд.

— Цікаво, — прошепотіла вона, коли ми нарешті вийшли з їдальні.

— Що цікаво? — запитала я, хоча добре розуміла, що вона має на увазі.

— Все, — вона лукаво посміхнулася.

Увечері, повертаючись додому, я наважилася поділитися з нею своїми здогадками.

— Знаєш, я сьогодні знайшла цікаві папери, — почала я, намагаючись підібрати слова.

— Які ще папери? — Лія тут же повернула голову до мене, її погляд став пильним.

— Там щось про "Золотого Барса", — зізналася я, злегка зітхнувши.

— Ти серйозно? — її очі широко розкрилися. — Що саме ти знайшла?

— Не все, тільки частину. Але там є ім'я мого батька, — тихо додала я.

Лія зупинилася, схопила мене за руку і змусила подивитися їй у вічі.

— Єва, це якесь божевілля. Це ж може бути... Що це взагалі означає?

— Не знаю. Тому й сфотографувала документи, щоб розібратися вдома, — я спробувала заспокоїти її, хоча сама ледь стримувала хвилювання.

— І що, FYE розслідує це? — вона нахилилася ближче, майже шепочучи.

— Виглядає на те, — кивнула я.

Решту дороги ми йшли мовчки. Лія явно була вражена, а я намагалася не видати своєї тривоги.

Вдома мене зустріла Роня. Вона сиділа за столом і робила вигляд, що щось старанно пише.

— Як справи, доню? — запитала я, ставлячи сумку на стілець.

— Добре, — буркнула вона, навіть не повернувшись до мене.

— Уроки? — з цікавістю нахилилася я, заглядаючи в її зошит.

— Так, — коротко відповіла вона, але я помітила, як її очі кілька разів ковзнули до телевізора, де йшла якась передача.

— Роня, навчання важливе, — сказала я з легким докором.

— Ми це вже вчили в таборі, — відмахнулася вона.

— Табір — це одне, а школа — інше, — відповіла я, але вирішила більше не наполягати.

Пізніше я вигуляла Лорда, а Лія залишилася вечеряти з нами. Ми ще довго говорили про роботу, мої знахідки та майбутній день народження. Але головна думка не покидала моєї голови: що ж насправді відбувається у FYE?

***

Ми з Лією сиділи у мене на кухні, пили каву і переглядали нотатки з роботи. Я була вдячна їй за допомогу — після першого дня в офісі в голові був повний хаос, і ще й ці знайдені документи про "Золотого Барса" ніяк не виходили з думок. Але Лія, як завжди, відчувала, коли мене треба відволікти.

— Єво, а в тебе ж скоро день народження, — раптом сказала вона, відкидаючись на спинку стільця.

Я на мить відволіклася від записів і підняла погляд.

— Так, через кілька днів, — відповіла я, несвідомо усміхаючись.

— І як будемо святкувати? — її очі загорілися від передчуття. Лія завжди обожнювала організовувати свята.

— Як завжди. У колі своїх. Роня, ти, Маша, Влад, Шпак... ну і Лорд, звісно. Щось просте, без пафосу, — я знизала плечима і відставила чашку.

Лія закотила очі, як це робить кожного разу, коли я кажу про "простоту".

— Єво, ти жартуєш? Це твоє день народження! Його треба відсвяткувати так, щоб ти це запам'ятала, — вона нахилилася вперед, жестикулюючи так, ніби вже малювала в уяві ціле грандіозне свято.

— У мене немає настрою на щось велике, — спробувала я захистити свій вибір. — Тим більше, я хочу провести час із тими, хто мені дійсно близький.

Лія зітхнула і подивилася на мене так, ніби я була нестерпною дитиною.

— Добре, — сказала вона, піднявши руки вгору, — традиційно, то й традиційно. Але хоча б дозволь мені допомогти з приготуваннями.

Я посміхнулася.

— Звісно. Ти ж знаєш, твої салати завжди на висоті.

— Салати? — вона здивовано підняла брову. — Єво, я вимагаю повноважень організатора. Я подумаю над тим, що можна зробити, щоб свято було і затишним, і особливим.

— Ліє, це просто вечеря.

— Вечеря, яку ми зробимо незабутньою, — вона вказала на мене пальцем, і я знала, що сперечатися марно.

Ми почали обговорювати деталі. Лія пропонувала прикраси, я наполягала, що нам достатньо простої свічки на столі. Вона хотіла спекти цілий торт, а я запевняла, що цим вже займається Роня.

— Лія, якщо ти так хочеш зробити щось особливе, можеш придумати ігри для Роні й Лорда, — пожартувала я.

— О, я вже думаю, як навчити Лорда танцювати, — відповіла вона, сміючись.

Розмова перейшла в теплий і затишний обмін жартами й ідеями. Вже пізніше того вечора, коли Лія пішла додому, я залишилася сама на кухні з чашкою чаю. Тиша в квартирі була приємною, але я відчувала, як думки починають повертатися до знайдених документів.

"Завтра про це подумаю", — сказала я собі, намагаючись зосередитися на приємному. Попереду було моє свято, і я знала, що Лія не дозволить мені провести його банально.

Після того, я кинула погляд на тумбочку й акуратно взяла лист Луки в руки, серце ще довго боліло, ніби щось важке стискало його. Той лист... Я читала його вже сотні разів, але щоразу відчувала, ніби слова Луки огортають мене теплом і водночас безжально рвуть душу.

"Я не хотів тут писати щось по типу "якщо ти це читаєш, мене немає" я просто напишу про свої почуття на даний момент і справді сподіваюся що ти це ніколи в житті не прочитаєш. сонце, дякую тобі за все, що ти робиш для мене, за кожну проведену хвилину разом, ти та сама людина яка змушує мене усміхатися щодня, я ніколи не думав що наше спілкування приведе до того що ми зараз маємо, я правда дуже люблю і ціную тебе. ти самий найкраща людина у моєму житті. я любитиму тебе до останнього подиху... і навіть після нього. "

Його голос звучав у моїй голові, і я ловила себе на тому, що намагаюся пригадати, як він сміявся. Сміявся так, що це робило й мене щасливою. Але спогади були, як далека мозаїка — шматочки випаровувалися, щойно я намагалася скласти все разом.