Читати книгу - "Дзеркало , BOLOT"

Трей Морґалл любив вікна. Не тому, що за ними був краєвид. А тому, що в них відбивався він сам. Висока вежа, блиск скла, ідеальна сорочка, зачіска, яку підправляли тричі на день. Президент Титанії. Людина, що не програє.

За вікном — дощ. В країні — штиль. У світі — війна, але далеко. А значить, не надто терміново. На столі — досьє з грифом «партнерська криза». Колись це називалося війною. Потім — операцією. Тепер — «нестабільністю у регіоні».

— Вони знову не погоджуються, — сказав радник. — Волиця відмовилась підписувати угоду в такій формі.

Трей зітхнув голосно, театрально. Так, щоб було чутно навіть у коридорі.

— Ну звичайно. Вони хочуть і допомоги, і щоб ми ще вибачались, що допомагали. І щоб усе було по-їхньому. Але так не працює, — він посміхнувся сам собі. — Ми вже зробили достатньо. Більше, ніж будь-хто в історії. Це факт.

— Ірха тисне. Якщо Волиця не підпише — ситуація знову загостриться.

— Якщо вони хочуть проблем — нехай самі їх і вирішують. Ми не будемо гратися в рятівників, поки вони не навчаться бути вдячними. Я президент Титанії, а не Санта Клаус.

Він пройшовся кімнатою, поклав долоні на стіл, нахилився.

— Підготуйте нову версію документа. М’які формулювання, побільше слів на кшталт "стабільність", "реінтеграція", "повага до історичного контексту". І щоб виглядало так, ніби це їхня ідея.

— Зрозуміло.

— І скажіть їм одне: якщо вони хочуть залишитися на мапі — їм доведеться грати за правилами. Або — зачищення. Без нас. А без нас у них немає нічого.

Радник кивнув. Трей підморгнув у вікно. Відображення посміхалося.

— Тепер дай мені ефір. Я хочу звернутись до нації. Скажемо, що ми — за мир. І всі повірять. Бо вони хочуть вірити. І я їм це дам.