Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Бояриня, Леся Українка 📚 - Українською

Читати книгу - "Бояриня, Леся Українка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бояриня" автора Леся Українка. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 12
Перейти на сторінку:
хо­ті­ла

до нього вий­ти у са­док.

 

Ганна

До нього?

Ні, я ще со­ро­му не за­гу­би­ла!

І як се ти по­ду­ма­ти мог­ла,

що я те­бе про­си­ла про­вод­жа­ти

ме­не на схо­ди­ни?.. Нев­же, Ок­са­но,

вва­жаєш ти, що я та­ка не­чес­на?

 

Оксана

Та бог з то­бою! Де ж, яка ж тут не­честь?

Як дів­чи­на пос­тоїть на роз­мо­ві

з своїм за­ру­че­ним, то вже й не­чес­на?

 

Ганна

Авжеж, тут так.

 

Оксана

Навіщо ж ти ви­хо­диш

ту­ди в са­док?

 

Ганна

Я зда­ле­ка див­лю­ся,

як він там ву­ли­цею проїздить.

Інакше ж я йо­го ніг­де не ба­чу,

хі­ба що в церк­ві.

 

Оксана

Де ж ви роз­мов­ля­ли?

 

Ганна

Нігде.

 

Оксана

А як же він те­бе пос­ва­тав?

 

Ганна

Як? Че­рез сва­ху. Як зви­чай­но всі.

 

Оксана

Я щось не роз­бе­ру.

 

Ганна

Бо ти не знаєш

ту­теш­ніх зви­чаїв. Не­хай лиш ма­ти

то­бі роз­ка­жуть, бо всього дос­то­ту

і я не знаю.

 

Оксана

Нібито ви­хо­дить,

що ви отак, не мо­вив­ши ні сло­ва,

і по­бе­ре­тесь?

 

Ганна

Так най­прис­той­ні­ше.

 

Оксана

Чудна тут мо­лодь!..

(Усміхається якимсь спо­га­дам мовч­ки. Потім сти­ха, мрій­ли­во).

Я ж бу­ло що­ве­чір

ви­ход­жу до Сте­па­на на роз­мо­ву.

 

Ганна

Як за­ру­чи­лись?

 

Оксана

Та… як за­ру­чи­лись…

Ну, раз сто­яла з ним, не за­ру­чив­шись,

інак­ше хто ж зас­ва­та­ти­ся мо­же?

 

Ганна

(зак­ри­ва­ючись)

Ой ли­хо, со­ром!

(Оксана мовч­ки зни­зує пле­чи­ма).

 

Ганна

А твоя ма­ту­ся

не знає й до­сі про твої стрі­ван­ня?

 

Оксана

Чому не знає?

 

Ганна

Що ж, во­на прос­ти­ла,

не прок­ля­ла те­бе?

 

Оксана

Та за що, Ган­но?

Самі ж во­ни бу­ли пак мо­ло­ді,

то зна­ють, що то лю­бо­щі.

 

Ганна

Оксано!

Що тілько ти го­во­риш?

(Знову зак­ри­вається)

 

Оксана

(сміється)

От дур­ненька!

 

Степан

(уві­хо­дить пос­піш­но)

Оксаночко, пе­рев­дяг­ни­ся швид­че

в мос­ковське вбран­ня. Там прий­шли бо­яри.

 

Оксана

Та ма­ти ж ка­жуть, що жін­кам не мож­на

між чо­ло­віцт­вом бу­ти.

 

Степан

Бачиш, люб­ко,

ти маєш тільки їх по­час­ту­ва­ти

та й знов у те­рем вер­неш­ся.

 

Оксана

Отак?

А як же час­ту­ва­ти їх, Сте­па­не?

По-нашому, чи, мо­же, як інак­ше?

 

Степан

Ти ви­не­сеш їм на та­ре­лі ме­ду,-

ма­ту­ся при­лаш­ту­ють, як там тре­ба,-

ук­ло­ниш­ся, бо­ярин по­ці­лує

те­бе в ус­та…

 

Оксана

Степане! Що ти ка­жеш?

Мене бо­яри ці­лу­ва­ти ма­ють?

Чи се ме­ні по­чу­ло­ся?

 

Степан

Ні, сер­це,

во­но так є, та в тім ні­чо­го зло­го,-

то тілько зви­чай!

 

Оксана

Се ще также зви­чай!

Нехай йо­му аби­що! Не пі­ду!

 

Степан

(по­ну­ро)

Як хо­чеш, тілько ти нас тим за­гу­биш.

 

Оксана

Таке ви­га­дуєш!

 

Степан

Ба ти не знаєш,

які тут лю­ди мсти­ві… За зне­ва­гу

ста­рий бо­ярин візьме, як не вий­деш,

а він же дум­ний дяк, він має си­лу -

он син йо­го ще мо­ло­дий,- вже стольник;

він ок­ле­пає нас пе­ред ца­рем,

а там уже й го­то­во «сло­во й ді­ло».

 

Оксана

Ти не жар­туєш?

 

Степан

(ще по­ну­рі­ше)

Як то­бі здається?

 

Оксана

(з жа­хом)

Степане, та ку­ди ж се ми по­па­лись?

Та се ж якась не­во­ля бу­сур­менська.

 

Степан

Я й не ка­зав то­бі, що ту­та во­ля.

Та як­би ми не гну­ли ту­та спи­ни,

то на Ук­раїні, ли­бонь, зіг­ну­ли б

у три по­ги­бе­лі ро­ди­ну на­шу

мос­ковські воєво­ди… Ось ти млієш

з оги­ди, що те­бе який­сь там дід

торк­не гу­ба­ми, а як я по­ви­нен

«холопом Стьопкою» се­бе взи­ва­ти

та ру­ки ці­лу­ва­ти, як не­вільник,

то се ні­чо­го?

 

Оксана

Боже мій… Сте­па­не!

Хто ж ка­же, що ні­чо­го?

 

Степан

Отже, ба­чиш…

Та що я тут роз­вод­жу­ся? Там дяк

ме­не че­кає. То ска­жи, Ок­са­но,

ти вий­деш?

 

Оксана

Я не знаю…

 

Мати

(ви­хо­дить з кім­на­ти)

Вийди, до­ню,

го­лу­бонько! І я те­бе про­шу!

Не дай ме­ні, ста­рій, на очі ба­чить

Степанової згу­би!

 

Ганна

Ой сест­рич­ко!

Як­би ти зна­ла, що за лю­тий дід

отой бо­ярин!.. Я те­бе бла­гаю!

Сестриченько! Не за­гу­би ж ти нас!

(Ридаючи, ки­дається до Ок­са­ни)

 

Оксана

(до Ган­ни хо­лод­но, якось над­мі­ру)

Я вий­ду. Дай ме­ні мос­ковське вбран­ня.

(Ганна ки­дається до скри­ні).

А ви, ма­ту­сю, на­го­туй­те ме­ду.

Іди, Сте­па­не, бав тим ча­сом гос­ті.

 

Степан, по­хи­лив­ши го­ло­ву, ви­хо­дить. Ок­са­на, блі­да як смерть, здій­має з го­ло­ви ко­раб­ли­ка.

 

 

 

Дальня кімнатка у горішньому поверсі в Степановім домі.

 

Степан

(уво­дить гостя ко­за­ка)

Ось ту­та по­го­во­рим, па­не-бра­те,

бо, знаєш, там… тут бу­де за­хис­ні­ше.

(Оглядає сі­ни че­рез две­рі, по­тім за­ми­кає две­рі на за­мок і за­чи­няє вік­на. Сі­дає з гос­тем да­лі від две­рей. Роз­мо­ва ве­деться не­го­лос­но).

Великі чи­няться там крив­ди, ка­жеш?

 

Гість

Та там та­кі на­пас­ті, що крий бо­же!

І прос­віт­ку ні­ко­му не да­ють

мос­ковські по­сі­па­ки. Все нам в очі

тією при­ся­гою ти­чуть…

 

Степан

Правда,

що при­ся­га та­ки ве­ли­ка річ.

 

Гість

(го­лос­ні­ше)

Чому ж во­ни са­мі за­бу­ли бо­га?

1 ... 5 6 7 ... 12
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бояриня, Леся Українка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бояриня, Леся Українка"