Читати книгу - "За жагою кохання. Книга 2, Катерина Воронцова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Вас не стосується, - без усякої доброзичливості буркнула я.
- Звичайно, - погодився він.
Хлопець втягнув носом повітря і ледь скривився: від мене несло смітниками. Зате він пахнув дорого і витончено. Чи то від удару головою, чи від нервового виснаження бридкий клубок підкотився до горла і мене вивернуло на сніг. Заплющивши очі, я застогнала від прикрого приниження, давно такого сорому не відчувала.
- Так справа не піде, - насупившись, незнайомець спостерігав за тим, що відбувається. - Я викличу швидку, можливо є струс.
- Будь ласка, не потрібно, зі мною все гаразд.
- Тоді таксі. Удома є кому допомогти?
- Не треба таксі.
Чоловік здивовано підняв темні брови.
- А що ви збираєтеся робити? Далі бігати?
Похитала головою і відразу скривилася: голова паморочилася, мене нудило.
- Додому піду... Посиджу тут трохи й піду, правда.
Я, звісно ж, брехала. Мені нікуди було йти, але йому ні до чого це знати. Відстав би нарешті, час підтискає, впевнена, Чорний повернеться, щоб ще раз усе перевірити і оглянути. Вдалині почувся вереск гальм і я мимоволі здригнулася. Примружившись, незнайомець задумливо подивився на мене.
- Знаєте, якщо вам усе не до смаку, поїхали зі мною. Карету подано.
У п'яти метрах стояв синій Volswagen Polo. Насторожено завмерши, я зі страхом втупилася у незнайомця.
Хлопець закотив очі.
- Та годі вам! Я живу не сам, з батьком, не турбуйтеся. Він просто супер татко! Доречі, і в медицині розбирається. Упевнений, вам потрібен лікарський огляд. Я не наполягаю, але для прогулянок вже досить пізно й небезпечно. Вранці поїдете собі додому чи куди ви там збиралися. Ну, то як?
Він щиро посміхався і мені захотілося повірити. Звісно, ніхто не зможе допомогти мені у халепі, в яку я потрапила, але добре було б ненадовго перепочити, перестати боятися і ховатися. Врешті, просто не думати ні про що.
- Гаразд... - погодилася я від безвиході та сковтнула.
Що казати, я дуже ризикувала, сідаючи в автомобіль до незнайомого чоловіка, але лишатися тут - значило випробовувати долю. Незнайомець узяв мене під руку, підвів до машини і, відчинивши дверцята, допоміг сісти.
***
Ми їхали нічним містом. У салоні було затишно, тихо грала легка музика. А я дивилася у вікно і думала про те, яким було моє життя ще пів року тому, і як сильно воно змінилося тепер. Я раптом згадала, що навіть не знаю імені свого благодійника.
- Я не спитала, як ваше ім'я?
- Макс, - сірий погляд блиснув смішинкою в дзеркалі заднього виду. - Можна на ти?
- Можна, - знизала я плечима. - Що ж, будемо знайомі, Макс. - Де саме знаходиться ваш будинок?
- Відразу за містом, у нас приватний сектор.- У відповідь я теж хотів би знати, як до тебе звертатися.
- Андріана, - втома тиснула на плечі, я провела долонею по розпатланому волоссю.
Я вперше бачила Макса і він мені когось нагадував. У тьмяному освітленні салону важко було добре розгледіти хлопця, на додаток і пережитий стрес цьому не сприяв. Та здавалося, що я знаю його все життя. Так буває. Рідко, але буває - трохи поспілкуєшся з людиною і відчуваєш у ній рідну близьку душу.
Спокійна музика, мірне погойдування машини й тепло подіяли на мене, мов антистрес і сама не помітила, як поступово занурилася в тривожний сон.
- У яку ж халепу ти потрапила, мала? - голос долинав десь здаля. - Андріана... гарне ім'я. І ти така гарна, Андріано.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За жагою кохання. Книга 2, Катерина Воронцова», після закриття браузера.