Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

Мікаель уявляв собі «Клуб Залаченка» як маленьку законспіровану групу, що діяла у власних інтересах. Але він не міг встановити особу нікого з цих людей, окрім хіба що сорокалітнього Йорана Мортенссона — поліцейського, що мав ще якусь секретну посаду і стежив за самим Мікаелем.

На думку Мікаеля, книгу слід було встигнути надрукувати на самий початок процесу над Лісбет Саландер. Разом із Крістером Мальмом вони планували видання у м’якій обкладинці, щоб розсилати її одним пакетом з літнім, дорожчим числом «Міленіуму». Мікаель роздав завдання Хенрі Кортесу і Малін Ерікссон, яким треба буде написати статті про історію Служби державної безпеки, про справу Інформаційного бюро і таке інше.

У тому, що процес проти Лісбет Саландер відбудеться, сумніватися не доводилося.

Прокурор Ріхард Екстрьом порушив справу щодо обвинувачення в заподіянні тяжкої шкоди здоров’ю Маґґе Лундіна і жорстокому побитті або спробі вбивства Карла Акселя Бодіна — він же Олександр Залаченко.

Дату судового процесу призначено ще не було, але Мікаель роздобув від колег-журналістів інформацію про те, що Екстрьом планує процес на липень, залежно від стану здоров’я Лісбет Саландер. Ідею Мікаель розумів. Судовий процес посеред літа завжди привертає менше уваги, ніж в іншу пору року.

Він наморщив лоб і поглянув у вікно свого кабінету в редакції «Міленіуму».

Нічого ще не закінчилося. Змова проти Лісбет Саландер триває. Це єдине пояснення прослуховування телефонів, нападу на Анніку Джанніні і крадіжки звіту про Саландер від 1991 року. А можливо, і вбивства Залаченка.

Але йому бракувало доказів.

Спільно з Малін Ерікссон і Крістером Мальмом Мікаель прийняв рішення про те, що до судового процесу видавництво «Міленіум» випустить і книгу Даґа Свенссона про трафік секс-рабинь. Краще вже показати весь набір одразу, та й відкладати видання причин не було. Навпаки — саме в цей момент книга викличе найбільший інтерес. Головну відповідальність за остаточне редагування праці Даґа Свенссона поклали на Малін, а Хенрі Кортес допомагав Мікаелю в написанні книги про справу Саландер. Тим самим Лотта Карім і Крістер Мальм (проти власної волі) зробилися тимчасовими відповідальними секретарями редакції «Міленіуму», в якій для всіх інших тем залишився єдиний репортер — Моніка Нільссон. У результаті такого підвищеного робочого навантаження вся редакція почала стогнати, і Малін Ерікссон уклала контракти на написання статей з кількома незалежними журналістами. За це, природно, належало викласти багато грошей, але вибору в них не було.

Мікаель записав на жовтому аркушику для заміток, що йому необхідно зв’язатися з родиною Даґа Свенссона щодо питання авторських прав. Він уже з’ясував, що єдиними спадкоємцями Даґа є батьки, які мешкають в Еребру. На практиці йому не потрібен був дозвіл, щоб видати книгу під ім’ям Даґа Свенссона, але він все одно збирався особисто з’їздити до них в Еребру, щоб дістати їхнє схвалення. Він весь час відкладав поїздку, позаяк був заклопотаний дуже багато чим відразу, проте відчував, що вже саме час поставити в цьому питанні крапку.

Та залишалася ще сотня інших деталей. Наприклад, як йому висвітлювати в текстах Лісбет Саландер. Щоб прийняти остаточне рішення, йому обов’язково потрібно було особисто переговорити з нею і дістати її згоду на те, щоб розкрити правду або хоч би частину правди. А поговорити з Лісбет Саландер особисто він не міг, бо вона перебувала під арештом і відвідувати її було заборонено.

Щодо цього Анніка Джанніні допомогти йому теж не могла. Вона дисципліновано дотримувала всіх правил і не збиралася ставати дівчинкою на побігеньках, що носить таємні записки Мікаеля Блумквіста. Анніка також не розповідала нічого про свої розмови з клієнткою, окрім тих випадків, коли йшлося про змову і їй була потрібна допомога. Мікаель злився, але визнавав правильність її позиції. В результаті він не мав уявлення, чи повідомила Лісбет Анніці про те, що колишній опікун її ґвалтував і що вона помстилася йому, зробивши у нього на животі вражаюче татуювання. Поки Анніка про це не заговорювала, Мікаель теж не міг сказати ні слова.

Але передусім ізоляція Лісбет Саландер створювала одну глобальну проблему. Вона була експертом у комп’ютерах і хакером, про що Мікаель знав, Анніка ж ні. Мікаель пообіцяв Лісбет ніколи не розкривати її таємниці і дотримував слова, проте саме зараз він дуже потребував цих її здібностей.

Значить, необхідно якимсь чином встановити контакт з Лісбет Саландер.

Він зітхнув, знову відкрив папку Даніеля Улофссона і вийняв з неї два папери. Один з них був витягом з документів реєстраційної служби: паспорт Ідріса Хіді, 1950 року народження, — чоловіка з вусами, жовтуватою шкірою і темним волоссям, сивіючим на скронях.

На другому папері Даніель Улофссон підсумовував відомості про Ідріса Хіді.

Хіді був курдським біженцем з Іраку. Даніель Улофссон накопав значно більше інформації про Ідріса Хіді, ніж про будь-якого іншого співробітника лікарні. Причина такої інформаційної невідповідності полягала в тому, що Ідріс Хіді свого часу привертав увагу преси і зустрічався в багатьох текстах Архіву ЗМІ.

Народившись у 1950 році в місті Мозул, на півночі Іраку, Ідріс Хіді вивчився на інженера і в 70-ті роки своєю працею сприяв економічному стрибкові країни. У 1984-му він почав працювати вчителем у будівельно-технічній гімназії в Мозулі. До політичних активістів він не належав, але, на жаль, був курдом і в Іраку Саддама Хусейна підпадав під визначення «потенційний злочинець». 1 жовтня 1987 року батька Ідріса Хіді заарештували за підозрою в курдській політичній активності. У чому саме полягав злочин, не уточнювалося, але його було страчено як зрадника батьківщини, ймовірно, в січні 1988 року. Двома місяцями пізніше іракська таємна поліція заарештувала Ідріса Хіді, якраз коли він тільки починав урок з теорії опору матеріалів для мостових конструкцій. Його відвезли до в’язниці за межами Мозула, де протягом одинадцяти місяців дуже катували з метою змусити зізнатися. Яких зізнань від нього чекали, Ідріс Хіді ніяк не міг зрозуміти, і тортури, відповідно, тривали.

1 березня 1989 року дядько Ідріса Хіді заплатив місцевому лідеру партії Баас суму, що відповідала п’ятдесяти тисячам шведських крон. Це визнали достатньою компенсацією за шкоду, завдану Ідрісом Хіді іракській державі. Через два дні його звільнили і віддали під опікування дядька. Вийшовши з