Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

Уважно перечитавши документи, спитала, у чому складність.

— Віренські купці вимагають виплати великої неустойки у зв'язку із затримкою доставлення руди.

— А платити ти не хочеш, — здогадалася я.

— Сума чимала.

— Зрозуміло. Чому сталася затримка?

— На копальнях стався обвал.

— Тож можна зобразити як форс-мажор, — підсумувала я.

— Що таке форс-мажор?

— У вас, певне, ще не додумалися до такого терміну. Форс-мажор — це подія, що звільняє сторони, що уклали договір, від відповідальності. Повінь, цунамі, війна, пожежа тощо. Все, що не можна передбачати та чому не можна перешкодити. У наших договорах завжди вказується такий пункт, і, як правило, він каже, що при настанні умов форс-мажору рішення приймається відповідно до чинного законодавства. Прийміть поправку до торговельного законодавства, гадаю, Одуел не буде проти. Потім подавай до суду та доводь, що договір недійсний, оскільки ти фізично не мав можливості його виконати. Тільки спочатку переконайся, що обвал стався не з твоєї вини й ти можеш це довести.

— І все?

— І все.

Герцог міцно замислився.

— Ти мала рацію, — я аж підскочила, ледь не перехилив на себе келих. — Наш міністр юстиції гроша ламаного не вартий.

У відповідь тільки пирснула.

Теж мені новина. На Землі все так само.

Ми замовкли, й пауза затяглася.

— Так, — піднялася я, відставляючи келих, — щось я засиділася. Де тут найближче село?

— Це ти про що?

— Так нудно мені, — як ні в чому не бувало заявила я, — я в дорозі виспалася, погуляти хочу. Бас і той розважатися вирушив.

— Ніч на вулиці! — обурився Альберт, хапаючи мене.

— Ніч — саме час для розваг.

— Ти нікуди не підеш!

— Це ще чому? У договорі не зазначено, що я не маю права гуляти вночі. Там чорним по білому написано, що я маю право залишати замок не далі його околиць. Я карту пам'ятаю, так що можеш не хвилюватися, за межі дозволеного не вийду. А ще я пам'ятаю, що на території Кріотського замку, крім самого Кріота, є ще три села.

— Ти… ти чудовисько, а не жінка! — заревів Альберт.

— Нарешті помітив, — з задоволенням, наче кіт, що об'ївся сметани, посміхнулася я.

Сандр глибоко дихав, гарчав і пирхав, але нічого вдіяти не міг.

Я була щаслива. Перевірка вдалася, я справді вільна.

Прихопивши почату пляшку, я попрямувала до виходу.

— Я їду з тобою, — кинувся Альберт.

— Тоді захопи з собою ще пару пляшок, — відповіла я. Насправді пити я зовсім не збиралася, але імідж нестерпного, шкідливого, противного, завжди п'яного Джерела втрачати не хотіла.

Оскільки Бас досі так і не з'явився, мені довелося задовольнятися конем.

Піддівши покрив під своє вже добряче пошарпане земне вбрання, я спустилася у двір.

Конюх якраз виводив двох осідланих коней.

— Куди ж це Його Світлість на ніч дивлячись надумали їхати? — голосив чоловік.

— На шабаш, любий, — приголомшила я. — Саме час.

Чоловік ойкнув і шарахнувся від мене, мало не налякавши коней.

У саме цей момент із дому вийшов герцог. Оцінивши мій переможний вигляд і переляканого конюха, добив бідолаху остаточно:

— Повернеться кіт — скажеш йому, що ми на прогулянку. Нехай наздоганяє.

Під шепотіння молитов ми виїхали за браму замку.

— То куди ти хочеш вирушити? — запитав мене Альберт, поки я зупинилася біля роздоріжжя доріг.

— Без поняття, — засміялася я, насправді не знаючи, куди й навіщо зібралася.

— Вовків не боїшся? — усміхнувся герцог.

— Аль, як ти думаєш, — я розвернула коня та під'їхала до нього впритул, — звідки з'явилася ідея з храмом і благословенням силою?

— Ти хочеш сказати… — домовити Альберт не встиг.

— Саме так. Якщо вовки й нападуть, то тільки для того, щоб вишикуватися в чергу за почухуванням їх за вушком.

— Хм. Тоді я хотів би показати тобі одне місце. Сьогодні повний місяць, тобі має сподобатися.

Я погодилася, тож мизвернули з дороги та поїхали через ліс.

Здавалося, Альберт добре знає ці місця. Мені навіть стало цікаво, куди він може привести, якщо їде вночі через ліс так впевнено.

Коні не хотіли йти глибоким снігом, тож довелося їх трохи підбадьорити, погладити та поговорити з ними.

Альберт з цікавістю спостерігав, як я, схилившись до вуха його жеребця, розповідала йому, який він чудовий, який красень, і що сильнішого за нього немає нікого у світі.

Жеребець помітно ожив, загарцював і, мало не підскакуючи, гордо задерши голову, рушив уперед, нічого не помічаючи довкола.