Читати книгу - "Бурштиновий Меч 2, Ян Фей"

.

У будь-якому випадку, незалежно від того, хотів він цього чи ні, Брандо і його дипломатична група продовжували просуватися на північ. Чутки про графа, великі й малі, все ще сходилися до центру імперії з усіх боків.

.

В останній день місяця Зимової арфи проводиться Сумійський фестиваль Сен-Осоль, який в інших регіонах був відомий як Свято Відродження. Після того, як Брандо розгромив приватну армію вельмож Імперії, знаменитий лицарський орден, що складався з дітей місцевої шляхти, Лицарський орден сонцестояння та Легіон місцевої оборони Анзерути на чолі з графом Жаном і графом Алкорном, чисельність дипломатичної групи розширилася від початкового середнього розміру в сто осіб до великого конвою з сотень осіб. Крім екіпажів дипломатичної групи, позаду конвою стояло ще більше десятка великих караванів. Усередині перебували ув'язнені вельможі імперії, старі й молоді, і більшість із них були відомими в історії. На початку ця заручницька колона мала лише один чи два екіпажі. Однак після кожного бою до конвою додавався ще один або два екіпажі, і, нарешті, він утворював нинішню довгу лінію екіпажів.

.

Що стосується цих вельмож Імперії, то Брандо не ускладнював їм завдання. Принаймні він дозволив їм підтримувати базовий рівень гідності і навіть дозволив їм утримувати своїх слуг і особистих слуг. Звичайно, здібності цих слуг обмежувалися виконанням доручень, приготуванням їжі для своїх господарів, вирішенням проблем холоду та життя. Таким чином, Брандо навіть не потрібно було турбуватися про їжу цих бранців. Вони могли б вирішити проблему самостійно. Звичайно, він не виключав, що знайшлися прихильники жорсткої лінії, які хотіли створити йому неприємності. Вони скоріше помруть з голоду, ніж з'їдять пайок дипломатичної групи Брандо. Його метод боротьби з ними був дуже простий. Він просто забезпечив цих людей базовими пайками. Врешті-решт, після двох трапез твердого хліба, ці люди пішли до своїх слуг зі сльозами, що текли по їхніх обличчях.

. 24

Брандо не переживав, що ці люди втечуть. 24 години на добу навколо колони стояли чарівні будильники, які надавали чарівники. Також небо патрулювали горгульї. Як далеко могли пробігти в цій засніженій пустелі звичайні люди? Спочатку було кілька людей, які намагалися втекти. Брандо навіть не зупинив їх. Врешті-решт, через кілька днів ці нещасні люди повернулися в колону, холодні і голодні. Вони відчували, що хочуть і далі бути полоненими. Брандо навмисно послабив стеження за цими нещасними людьми в колоні. В результаті вустами цих невдачливих людей незабаром всі дізналися, що з ними сталося. На якусь мить це був хороший стримуючий ефект.

. .

Друга хвиля втечі прийшла, коли дипломатична група пройшла повз відносно благополучний район поблизу Русефа. Успішна втеча кількох вельмож була наче постріл у руку сотням полонених у конвої. Після цього вони почали масово тікати. Щовечора з колони тікав нескінченний потік людей, але майже всіх без винятку ловили. Після цього імператорські вельможі, які не здалися, почали зв'язуватися з людьми поза конвоєм через своїх слуг і знову і знову розгорнули битву розуму та мужності, щоб врятувати заручників.

.

Весь процес був сповнений мудрості і примхливості вельмож. Наприклад, цирк, що проїжджав повз, запросив у гості графа Брандо або засмучена дворянська дочка попросила допомоги у іноземця. Він був сповнений романтизму Лицаря. Деякі з них навіть змушували Брандо сміятися і плакати. Що стосується результату, то після того, як Брандо суворо навчив кількох вельмож, які прикидалися бандитами, торговцями, повіями, найманцями, знатними членами сім'ї і навіть членами цирку, каравани за дипломатичною групою збільшилися.

20 - !

Після місяця туди-сюди імператорські вельможі нарешті зрозуміли, що їх марний план втечі не спрацює в очах Брандо. Незважаючи на те, що граф виглядав не більше 20 років, він був таким же кмітливим, як ветеран-лідер групи найманців, який все життя ходив по континенту. Маскування і хитрощі, до яких звикли авантюристи, найманці і солов'ї, перед ним майже не існувало. Звичайно, чого вони не очікували, так це того, що, даючи урок цим примхливим хлопцям, Брандо також потай сміявся над цими людьми за те, що вони грали з ним у ці трюки. Це були речі, в які він грав занадто багато разів у своєму попередньому житті. У другій половині світу гравці-авантюристи грали в набагато цікавіші ігри, ніж ці дитячі вельможі. Про деякі речі вони навіть не замислювалися.

У Другу Епоху був відомий випадок, коли гравець, щоб влаштувати засідку на Гірського Короля Шарифанга, використовував ілюзію, щоб створити ідентичну фортецю Кам'яної гори менш ніж за п'ять миль від Аліси. Потім він використав заклинання бар'єру, щоб приховати всю Алісу з карти і змусити її зникнути. Ніхто б і подумати не міг, що хтось зіграє такий великий жарт на очах стількох людей. Навіть такий відомий , як Гірський Король Шарифанг, був таким самим. Якби гільдія гравця не припустилася помилки в той час, можливо, велика справа вбивства Шарифанга була б завершена ними. Було видно, що витівки цих вельмож дійсно нудні в очах Брандо.

30

Він, Софі, був лідером майже 30 років у грі у своєму попередньому житті. Це не був особливо видатний досвід серед гравців, але він був дуже вражаючим серед . Навіть старі найманці, такі як Рабан і Джутта, можуть бути не в змозі досягти такого досвіду.

.

Не кажучи вже про те, що поруч з ним був ще старший лідер Мейнільд. Хоча жінка-лицар не бажала визнавати свою особистість, це не завадило їй скористатися своїм досвідом.

Ці двоє часто залишалися в кареті на всю ніч, щоб вивчати хитрощі цих вельмож, і в результаті, природно, деякі невдачливі покидьки були повністю використані.

Після відходу з Русефа дипломатична партія почала поступово залишати територію Анзерути. В цей час дехто з дрібних дворянських родин у довгому обозі нарешті не зміг його витримати. Вони почали просити викуп один за одним. Брандо не був особливо складним для цих людей. Отримавши гроші, він щедро відпустив їх. Така щедрість здобула йому репутацію серед деяких дрібних дворян. Чутки про Святого Меча і Божевільного Графа були не такими страшними, як на початку. Звичайно, це була лише одна з причин. З іншого боку, вельможі, яких міс Євгенія відпустила за його вказівкою, нарешті почали грати свою роль. Під їхньою перебільшеною пропагандою особистість Брандо успішно еволюціонувала в образ іноземця, який мав інші правила та норми, еволюціонувавши в образ великого короля демонів.

?

Насправді нічого поганого в їхній пропаганді не було. Зрештою, якби вони не описували Брандо як зловісного і хитрого,