Читати книгу - "Дві сторони, Єва Басіста"

Лариса Петрівна набрала номер сина. Вона вперто чекала поки він підніме трубку, але все було дарма. Її син не відповідав та навіть не думав цього робити.

Одначе жінка розуміла, що таким може все закінчитися. Вони зі сином серйозно посварені. Тому білявка покинула цю безнадійну справу. Її сині очі піднялися та глянули на Тамару.

- Не бере? - запитала очевидне подруга.

- Так, - підтвердила вона. - Мій син дійсно не хоче мене чути, але дарма. Лілія в черговий раз попалася...

- А треба, щоб вона не тобі потраплялася, а йому. Тільки тоді він побачить її істинне обличчя.

Трубан не відповіла. Вона злилася, що не могла нічого вдіяти. Її дратувало безсилля. Однак жінка надіялася на справедливість, яка рано чи пізно настане та змусить руду відповідати за всі свої гріхи.

Коли білявка повернулася додому, то там уже знаходився Дмитро. Він лежав на дивані та дивився телевізор. Там показували новини, які вона не могла терпіти.

- Що цікавого кажуть? - запитала жінка.

- Та нічого, - повернувся він до неї. - Що сталося? Ти маєш дуже стурбований вигляд.

- Та все якось складно.

- А точніше?

- Лілія...

- Що знову викинула ця ненормальна? - промайнула злість на обличчі чоловіка.

Лариса розповіла Трубану про ситуацію в аптеці. Він уважно вислухав та відповів:

- Хитра лисиця. Нічого не скажеш. Бреше та не червоніє.

- Є таке. Я хотіла додзвонитися до Романа, але він не брав трубку.

Дмитро насупився. Йому стало боляче дивитись на свою дружину, яка переживала за це. Але він зі свого боку нічого не міг вдіяти.

Тому чоловік обійняв її. Спочатку вона пручалася, але згодом здалася. Проте це не забрало її біль, що різав душу.

Тим часом робітники завантажували в фургон товар. Роман спостерігав за цим всім, але думки його були про Віру та Лілію. Зараз його найбільше цікавила перша.

Хлопець розумів, що попри її доволі неприємну професію, закохався у неї. Він знав, що можливо саме цієї хвилини вона лежить у ліжку з новим клієнтом. Синьоокий бажав витягнути дівчину з того брудного життя та зробити тільки своєю.

Але тут панувала велика проблема, яку звали Лілія. На мить він побачив її перед очима - гарна, струнка, мила та дуже добра. Однак його до неї вже не тягнуло. Вона стала йому чужою.

- Але у нас буде дитина, - думав він. - Я не можу її покинути заради Віри. Хоча жити разом із нею буде жахіття. Я не зможу довго грати люблячого чоловіка, що кохає абсолютно іншу. Чорт! Чому так все складно?

Раптово думки Романа розвіяв дзвінок матері. Хлопець дивився на телефон, що блимав. Він не бажав брати трубку, бо не хотів її чути, бо знав, що їхня розмова торкатиметься виключно Лілії.

Йому кортіло бодай на мить забутися про всі проблеми, але видно, що не доля. Після того, як матір припинила його діставати своїми дзвінками, то його голову знову заполонило погане та лихе.

Хлопець абсолютно не знав, що йому робити. Йому дуже хотілося покинути Лілію, але розумів, що не може такого вчинити, бо це стане дуже несправедливо щодо неї та дитини.

Роман став сміятися. Гіркота пронизувала його розум, і він не витримав та зателефонував Вірі.

Тим часом брюнетка знаходилася вдома - сиділа на кухні та пила чорний чай, а коли почула, що їй телефонують, то була переконана, що то Роман. Вона не помилилася.

- Алло, - проказала брюнетка.

- Привіт, - був радий чути голос дівчини Роман. - Як ти?

- Я добре.

- Ти вдома?

- Так, - відказала вона.

- А вчора, де знаходилася?

- Також вдома, - збрехала Віра.

- Це мене радує... Мені важко уявляти тебе з іншим чоловіком.

Повія опустила очі та глянула на старий коричневий паркет, який застеляв кухню. Вона ховала від нього правду, яка могла його травмувати.

- Щось сталося? - задав він наступне запитання.

- Ні, все добре, - радісним голосом відповіла вона.

- Я дуже сумую за тобою, - проказав Роман.

- І я сумую...

- Віро, я планую сьогодні повернутися в Житомир. Я гадаю, що десь через дві години рушу додому.

- Це добре.

- Ми зможемо побачитися?

- Думаю, що так. Але, що скаже твоя дружина?

- Я щось придумаю, бо дуже хочу до тебе..

- Романе, - перебила його Віра, якій хотілося розповісти правду про учорашній вечір, але дівчина різко себе зупинила. Вона зрозуміла, що це не телефонна розмова, тому замовкла.

- Що? Ти щось хотіла сказати?

- Ні.

- Точно? - перепитав хлопець.

- Точно, - підтвердила вона.