Читати книгу - "Книга Розчарування. 1977–1990, Олена Олексіївна Литовченко"

– Не знаю, – чесно зізнався Ремка. – То яка ж?

– Найбільша помилка в тому… – кремезний вантажник суворо погрозив відстовбурченим пальцем з поламаним, облямованим брудною кайомочкою нігтем комусь невидимому. – В тому полягає його найбільша помилка, що він загалом зголошується зіграти у преферанс із тим, обіграти кого не має найменшого, наймізернішого шансу! Отак-от, студентику…

Ремці дуже не сподобався занадто сумний тон співрозмовника, і щоб розрядити ситуацію, він наважився розповісти один із найулюбленіших своїх анекдотів:

– Гориничу, а знаєте анекдот, як батюшка у преферанс програвся?

– Ні, не знаю.

– Ну, тоді слухайте… Отже, приходить якось піп у «наливайку» і каже бармену: «Послухай-но, чадо, а налий мені кухоль пивка і дай тараночки!»

«Батюшко, а чи не подати вам до пивка ще й горілочки? Адже пиво без горілки – це, вважайте, гроші на вітер! І з чого це така скромність – тара-а-аночки?.. Ви ж завжди не просто тараночку, а воблочку замовляєте. Або баличку, ікорочки…»

«Та я б із задоволенням, – каже священник, – от тільки не вийде, бо не при грошах я».

«А чого це раптом не при грошах?..»

«Бо у преферанс програвся я, чадо. Просто в пух програвся, отож і не маю тепер грошей».

«Ба-а-атюшко, ну що ви таке кажете?! Ви ж такий досвідчений преферансист – і раптом програлися?! Та не може того бути!.. Не вірю».

«І тим не менш, чадо, тим не менш».

«То як же це ви програлися?»

«Та от… зіграв тотус[71] без козирного туза».

«Ба-а-атюшко! Але ж як можна зіграти тотус без козирного туза?!»

«Можна, чадо, можна: повалили й відібрали…»

Вантажники реготали хвилин зо п’ять, аж поки Ремка не пробелькотав, витираючи кутики очей тильним боком долоні:

– Ну гаразд, я розповів анекдот, а що там було з вами?..

– Ох, студенте!.. Ох, ти ж і полюбляєш анекдоти!.. Х-х-ху-у-ух-х-х…

Звісно, на це треба було відповісти в дусі: «А хто ж їх не полюбляє?» й розповісти чергову веселу історію, потім ще і ще. Однак зрозумівши, що таким чином колега намагається зісковзнути з теми, Ремка на провокацію не піддався й мовчки чекав на продовження.

– Однак, бачу, тобі не тільки анекдоти до вподоби, – констатував Денис Єгорович.

Студент лише мовчки кивнув.

– Ну добре, твоя взяла, – зітхнув Голощокін. – Отже, після задушевної бесіди з Остапом цим… з Гапочкою… М-да-а-а… Попервах усе було спокійно, але потім – десь так через рік після тієї зустрічі – один із супутників серії «Космос»[72] накрився мідним тазиком.

– А-а-а… що сталося з тим супутником?

– Не знаєш?

– Та звідки ж мені знати! Адже хоча в ті роки я пішки під стіл вже не ходив, тим не менш навіть до школи мені було ще далеченько.

– А як не знаєш, то краще тобі й надалі не знати, що ми на орбіту запускаємо, а воно потім звідти прилітає[73] назад… або не прилітає. Та й невідомо, що краще: коли прилітає чи коли на орбіті губиться?.. Отак-от.

– То виходить, що ви розробляли той супутник, який?..

– Послухай-но, студенте, от чого я терпіти не можу, то це приписувати собі чужі досягнення! – Горинич скептично скривив губи.

– Отже, ви кажете, що й справді супутник розробили?

– Я того не казав, – здоровань знову скептично подивився на співрозмовника і попрохав: – Ти ж зрозумій мене тільки, прошу! Якщо я скажу, що не розробляв той клятий «Космос», – тоді все, вважай, видав таємницю державної ваги! Якщо почну хизуватися, що розробляв… Буде те саме.

– Ну гаразд, як хочете, – пересмикнув плечима Ремка. – Діло хазяйське. Але тоді виходить, що якщо не сам супутник ви розробляли, то-о-о… Тобто ракета-носій[74], я вірно зро- зумів?

– Вірно, не вірно – а я тобі цього не казав.

– Ага…

Помовчавши трохи, перетравлюючи почуте, Ремка знов заговорив:

– Отож виходить, що ви розробляли ракету…

– Був причетний до конструювання певних елементів, якщо бути точним.

– Були причетні до конструювання певних елементів ракети, яка успішно вивела на орбіту супутник «Космос», який зазнав аварії… Тоді виходить, що з ракетою все було гаразд, так? Адже супутник вона вивела успішно…

– Так, наші ракети – вони загалом найкращі у світі, запам’ятай це, студенте! – із дещо загадковим виглядом посміхнувся Горинич.

– Але якщо так… тоді за що ж було вас звільняти, якщо-о-о…

– Як це – за що?! Ти ще запитуєш?!

– Але ж!..

– Слухай сюди, студентику: з мене зробили цапа-відбувайла, ото й усе. Бо причина аварії могла полягати або в конструкції того супутника «Космос»… чи його конструктивних елементів – назвемо це так… Або причину аварії треба було шукати у ракеті-носії. І байдуже, що ракета чітко, без збоїв відпрацювала по всій траєкторії: вона могла спрацювати на «відмінно» – однак при цьому, наприклад, щось там сталося під час розстиковки з доправленим на орбіту супутником!.. Ну-у-у… припустімо, щось там не роз’єдналося вчасно – от тобі й негативний вплив! І вже подальша низка команд виконувалася неналежним чином. Можливо таке, га?

– Якщо подумати… ну-у-у… цілком можливо.

І Ремка подивився на співрозмовника якимось винуватим поглядом.

– От те саме вирішила й державна комісія, яка вела розслідування. Тим паче що супутник той на навколоземній орбіті залишився й дослідити його не було жодної можливості.

– Як, тобто, на орбіті?!

– М-м-м… Є таке поняття, як орбіта поховання, – озирнувшись навкруги, обережно мовив Горинич. – На цю орбіту відправляють те, що не можна повертати на Землю. І весь цей мотлох кружляє там, кружляє… Теоретично – до нескінченності кружляє й не падає. Бо як впаде, тут, на Землі, велика біда може статися… Ну то як, второпав?

– Приблизно.

– А знати все достовірно ти не можеш! Бо права такого не маєш, – розвів руками Горинич, при цьому широкому жесті втратив рівновагу і мало не звалився з металевого возика. – Отже, комісія не хотіла звільняти нікого, причетного до розробки супутника. Лишилося зіпхнути все на ракету-носія. Що ж… Члени комісії прошерстили склад конструкторського колективу, який працював над ракетою, – отак і знайшли мене! З’ясували, що я бесідував з «Остапом Бендером», з явним падлюкою-провокатором. А з’ясувавши такий факт – перевели на нижчу посаду й заразом відсторонили від робіт, пов’язаних з космічною тематикою.

– І все ж таки не розумію…

– Не розумієш, бо ти – нормальний хлопець, який керується здоровим глуздом. А ті, з подачі яких мене відсторонили, вони просто шукали, кого б зробити цапом-відбувайлом! Зробили мене. Керуючись висновками комісії, з головного інженера проекту мене понизили до інженера-конструктора першої категорії. Ото, власне, і все.

– Тобто… виходить, що вас не