Читати книгу - "Темний шлях, Анні Кос"

— Йорунн, — Лонхат говорив рвано, мабуть, минулий бій не пройшов безслідно для його серця. — Це нічого не змінить: нам нема чого жити, якщо рід Хольда перерветься.

Інші хольдинги схвально загомоніли, не збираючись складати зброю. Але Йорунн відвернулась і знову дивилася тільки на чоловіка в чорному.

— Якщо вони залишаться, то загинете усі, — знизав плечима той у відповідь на невисловлене запитання.

— Відпустіть їх негайно. Вони заберуть із собою мечі, луки та стріли, все, що зараз при них. Ніхто з твоїх людей або людей Талгата не посміє торкнутися них. Хай їм дадуть коней, присягніться, що за ними не відправлять погоню. Тоді я складу зброю і дозволю забрати й життя, і кров, і силу, хоч би якою там вона не була.

— Даю слово, що ніхто не чіпатиме твоїх друзів, — чоловік повільно кивнув, не зводячи очей з Йорунн, і вибагливо простягнув руку: — віддай меч!

— Йорунн, зупинись!

Вона гнівно блиснула очима, потім зірвала з пальця перстень конунга і вклала в долоню Лонхата.

— Ви негайно підете, знайдете мого брата живим або доведете, що він помер. Тоді хольдинги оберуть собі нового конунга, і відтоді він носитиме цей символ влади. Кіт, ти маєш допомогти пораненим дістатися Гілона. Розкажи Ейдану про те, що сталося. — Вона підійшла до Хали, торкнулася кінчиками пальців його обличчя, м'яко й ніжно посміхнулася. В грудях стиснулося у передчутті скорої та остаточної розлуки, але вона змусила себе говорити спокійно та впевнено. — Якщо я справді була тобі дорога, виживи. І виконай мою волю. Це мій останній наказ. Я поки що дихаю, отже, ти повинен мені підкорятися. Йди.

А потім вона відвернулася, підійшла до чоловіка в чорному та вклала ручку меча в його долоню, затягнуту темною шкірою рукавиці. Він прийняв зброю й одним рухом перекинув її через стіну вогню за собою, другою рукою перехопив зап'ястя Йорунн і різко розгорнув її спиною до себе. Її потилиця торкнулася його грудей, а жар прихованого вогню обпалив навіть крізь одяг.

— Дивися, я завжди виконую обіцянки, — його голос просочився, здається, під саму шкіру.

Полум'я, що оточувало майданчик і сходи, згасло, підкоряючись нечутному наказу. Кілька фраз невідомою Йорунн мовою, і лучники опустили стріли та розійшлися, з напівтемряви з'явилися люди з кіньми. 

— Ідіть, ви вільні, — кивком голови маг показав на коней. — Ви нічого не зміните.

Йорунн дивилася, як темрява приховує постаті маленького загону, чула крик Хали, якого довелося вести силою. Біль розлуки рвонув і без того змучене серце гострими кігтями. Хотілося сховатися, вдарити себе найболючіше і прокинутися від кошмару, що відбувається наяву. Проте чужинець тримав її зап'ястя доти, доки останній силует не зник за будинками Вітахольма.

— Ти зробила правильний вибір. Нема чого штовхати людей на безглузді жертви.

Лише після цього полум'я, що палило спину, відсунулося. Незнайомець відступив, потім повільно обійшов Йорунн і встав навпроти. Було не зрозуміти, чи магія спалахує на дні його темних очей, чи так грають відблиски пожежі. Дівчина підвела голову, щоб відповісти дошкульною відповіддю, образою, глузливим випадом, але обірвала себе на вдиху. Це нічого не змінить: кричи, не кричи, а все справді закінчиться зараз, на цьому самому місці. Щось глухе і темне ворухнулося в ній, і остання надія згасла.

— Ну і що далі? Мені самій кинутися на ніж чи потрібен вівтар?

— Не все так буквально. Щоб поглинути силу крові не обов'язково розмахувати зброєю.

— Та байдуже, — у голосі її, здається, не залишилося жодної людської емоції, окрім нескінченної втоми, — робіть, що маємо, і покінчимо з цим.

— Не хочеш навіть спитати, кому віддаєш життя?

— Хіба це має значення?

— У магії значення має все. Я — Хальвард Ейлерт Ейнар, правитель сутінкових земель, герцог Недоре, Міати й Зелених островів, той, що носить полум'я та наказує тінями.

На мить Йорунн відчула щось, схоже на слабкий інтерес, але цікавість миттєво згасла. Яка, до демонів, різниця, хто зітне їй голову чи випустить кишки?

— Шкода, що так сталося. Мені подобається твоя завзятість і самовладання. Можливо, якби ми не були ворогами, я дав би тобі шанс. Але зараз залишати тебе живою було б дурістю.

Йорунн кивнула й опустила голову, плекаючи надію, що це катування закінчиться якнайшвидше.

— Подивись на мене, — пролунав суворий наказ.

Маг зробив крок уперед і застиг над нею брилою мороку. Його руки торкнулися обличчя Йорунн, змушуючи її підняти голову. Срібні заклепки на рукавах обпалили шкіру несподіваним холодом. Йорунн здалося, що вогонь навколо них знову здійнявся стіною, але спеки вона не відчула, як не чула й звуків зовнішнього світу. Залишилися тільки чорна шкіра рукавиць на її обличчі та чужий голос, що наповнює розум.

— Дивись на мене, — знову повторив герцог Недоре. — Тобі вже нема чого боятися.

— Вже ні, — луною відповіла вона і підвела погляд.

Вона ще встигла запам'ятати темряву та іскри, що миготіли в очах мага, а потім провалилася у темряву без думок та пам'яті.