Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Долорес Клейборн, Стівен Кінг 📚 - Українською

Читати книгу - "Долорес Клейборн, Стівен Кінг"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Долорес Клейборн" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 61 62 63 ... 73
Перейти на сторінку:
той час Віра далі кричала, і я згадала один сон, шо мені якось снився, про голову з порохів і її довгі корчуваті зуби з порохів. Але того разу в голові я ввиділа лице Джо, і очі в нього були темні та порожні, ніби хтось загнав дві вуглини в хмару з порохів, і так вони й висіли.

— Долорес, прошу тебе, скоріше! Поспіши, будь ласка! Ковтунці! КОВТУНЦІ ВСЮДИ!

Далі вона просто кричала. То було жахіття. У найдикіших снах ви би й не подумали, шо така стара груба бабера, як Віра Донован, може так голосно кричати. То ніби в кінці світу вогні й потопи склалися в одне.

Я якось вибилася з тих простиней, і як вийшла, відчула, як у мене тріснула бретелька комбінації, точно так, як у день затемнення, коли Джо чуть не вбив мене, доки я його не заткнула. І знаєте то чуття, коли здається, шо ти вже десь була і знаєш всьо, шо люди будуть говорити, ше до того, як вони то скажуть? То чуття на мене найшло так сильно, шо навколо мене ніби мари якісь були, лоскотали мене невидимими пальцями.

І знаєте, ше шо? То були ніби порохняві мари.

Я забігла на кухню і кинулася вгору сходами так скоро, як мене несли ноги, і весь той час вона кричала, кричала і кричала. Комбінація на мені зачала сповзати, і як я вийшла на задній сходовий майданчик, то роззирнулася і була певна, шо прямо ззаду себе ввиджу Джо, який лапається за край спідниці.

А тогди я обернулася в другий бік і ввиділа Віру. Вона на три чверті вийшла в коридор до сходів, шкандибала спиною до мене і кричала по дорозі. На сидячці її нічної сорочки була велика коричнева пляма, де вона закалялася, — того разу не зі зла і не для пакості, а від чистого холодного страху.

Її інвалідне крісло впоперек застрягло в дверях спальні. Вона, певно, зняла гальмівну підпірку, як увиділа то, шо її так настрашило. Раніше все, як у неї бували ті жахіття, єдине, шо вона могла робити, то сидіти чи лежати на місці й репетувати на поміч, і купа людей би сказали вам, шо вона не може рухатися своїми силами, але вчора вона могла, я вам клянуся. Вона зняла гальмо на кріслі, обернула його й покотила по кімнаті, тогди якось вилізла з нього, як воно застрягло у дверях, і далі поштильгукала по коридору.

Я стояла як вкопана перші секунди дві, дивилася, як її хитає, і думала, шо ж вона такого ввиділа, шо так її настра­шило, аж вона взялася робити то, шо взялася, ходити, хоч часи, коли вона могла ходити, вже давно скінчилися, — шо ж то таке, шо вона могла називати лиш ковтунцями.

Але я і виділа, куда вона лізе — до передніх сходів.

— Віро! — крикнула я їй. — Віро, доста тої дурноти! Впадеш, Віро! Стій!

І кинулася бігти, як могла. То чуття, шо всьо діється по другім колі, знов найшло на мене, але того разу я чулася, ніби я була за Джо, шо то я хочу догнати і злапати.

Не знаю, чи то вона мене не чула чи чула, але своїми сумбурними мозками думала, шо я спереду неї, а не ззаду. Всьо, шо я точно знаю, то то, шо вона далі репіжила:

— Долорес, поможи! Поможи мені, Долорес! Ковтунці! — і полізла ше скоріше.

Вона вже пів коридору пройшла. Я пробігла повз двері її кімнати й добряче вгараталася кісточкою об підставку для ніг на кріслі — осьо, можете подивитися на синяк. Я бігла скоро, як могла, кричала: «Стій, Віро! Стій!» — доки мені в горлі не задерло.

Вона пройшла майданчик і виставила ногу в повітря. Я би не могла її тогди спасти — я би лиш потягнула себе за нею додолу, — але в такій ситуації нема часу думати про втрати. Я скочила за нею, якраз коли та нога опустилася по повітрю і вона зачала хилитися вперед. Я встиг­ла ше останній раз глипнути на її лице. Не думаю, шо вона знала, шо падає. На лиці в неї не було ніц, крім банькатого переполоху. Я вже виділа таке лице, хоч не з таким глибоким переляком, але я вам скажу точно, шо то ніяк страху впасти не стосувалося. Вона думала про то, шо ззаду неї, а не то, шо спереду.

Я кинулася рукою в повітря, але ніц не вхопила, крім дрібненької складки її нічнушки двома пальцями лівої руки. Вона крізь них ковзнула, як шепіт.

— Ду-лор-р-р-р… — закричала вона, а далі вчувся ­міцний такий м’ясистий гуп. У мене кров стигне, як згадую той звук. Точно такий самий, як тогди, коли Джо впав у криницю. Я ввиділа, як вона полетіла колесом, а так вчула, як шось хруснуло. Звук був чистий і грубий, як палиця хмизу об коліно. Я ввиділа, як їй збоку голови чвиркнула кров, і більше я ніц видіти не хтіла. Я так скоро обернулася, шо ноги одна за одну зачепилися і я впала на коліна. Знов дивилася в коридор, і як вви­діла, шо там, то закричала. Там був Джо. Пару секунд я виділа його так само ясно, як ото тепер виджу тебе, Енді. Його запилюжене оскалене лице визирало на мене з-під інвалідного крісла, через спиці колеса, шо застрягло в дверях.

А далі він щез, і я чула лиш, як вона стогне і плаче.

Я би не повірила, шо вона переживе то падіння. Дотеперка в то не вірю. Джо так само не відразу вмер, звісно, але він був хлоп у розквіті сил, а то була стара заплила жиром жінка, в якої було зо шість дрібних інсультів і як мінімум три великі. Не було мулу й рідоти, які би пом’якшили їй падіння, як йому.

Я не хтіла спускатися до неї, не хтіла дивитися, яка вона поломана і в крові, але ж таке питання навіть не стояло. Я була там одна, шо значить, я мусіла зголоситися. Як я встала (мусіла підтягнутися за балясину нагорі поруччя, бо так у мене пливли коліна), то стала ногою собі на крайку комбінації. Тріснула друга бретелька, і я троха підняла капот, шоби зняти її… і то було точно так само, як тогди. Пам’ятаю, шо подивилася собі на ноги, шоби перевірити, чи вони не подряпані та не в крові від колючок ожиннику, але такого, звісно шо, не було.

Мене всю било в гарячці. Якшо ви якось бували страшне хворі, шо в вас була сильно-сильно висока температура, то знаєте, про шо я. Ви ніби не чуєте себе не в цім світі, але і в нім так само нє. Ніби всьо обернулося на скло, і вже ніц не можна добре й міцно злапати, всьо дуже слизьке. От десь так я чулася, як стояла на тім майданчику, мертвою хваткою тримала ту балясину й заглядала, де ж вона впинилася.

Вона лежала близько до середини сходів, і обидві її ноги були так скручені під нею, шо їх ледве було видно. З одного боку збідованого старого лиця їй текла кров. Як я докульгала до неї, а по дорозі так і трималася за поруччя, як за життя, одно її око крутнулося в очниці, бо вона мене

1 ... 61 62 63 ... 73
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Долорес Клейборн, Стівен Кінг», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Долорес Клейборн, Стівен Кінг"