Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Печера 📚 - Українською

Читати книгу - "Печера"

363
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Печера" автора Марина та Сергій Дяченко. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 61 62 63 ... 99
Перейти на сторінку:
— і не змогла. Дивилася.

Напруга. Зусилля; Паула мимоволі виявилася глядачем небувалої гонитви. Їй здавалося, що вона бачить, як мчать назустріч плями — зарості лишайників на вологих стінах…

Чоловік, лежачи горілиць, раптом вигнувся мостом — від потилиці до п’ят.

Паула думала, що він застогне, видасть хоч якийсь звук, проте в машині було тихо. Тільки з опущеного вікна долинали лісові шелести та мирні запахи, сонячна пляма добралася нарешті до обличчя сплячого, тобто він, здається, був уже не сплячий, а…

Паула беззвучно заплакала.

Чоловік, що лежав поруч, дивився прямо перед собою. Такий погляд Паула бачила на коробках з котячим кормом — кольорові ситі коти дивилися з глянсуватого картону круглими й бездумними, порожніми, мов пустеля, очима.

«Сон його був глибокий, і смерть настала природно».

Паула сиділа посеред літнього лісу — прикута наручниками до дверцят машини, поруч з холонучим тілом померлої вві сні людини.

* * *

Люди, які зібралися за круглим столом, не бажали чути одне одного.

Цей кабінет досі не бачив таких сцен. Повна жінка, представниця координатури Охоронної глави, більше не здавалася схожою на хатню господиню — очі її палали холодним хижим вогнем. Сухуватий чоловічок був мертвотно-блідий, і трикутне обличчя його втратило схожість з емблемою Робочої глави, вшитою в лацкан його піджака. Важкий бородань у глибокому кріслі викурював сигарету за сигаретою, і кабінет, який досі не бачив тютюнового диму, затягли сизі клуби.

— Ви провалили проект, Тодін. Охоронна не впоралася з покладеною на неї місією… Ви розумієте, ЩО означає цей інцидент? Ви розумієте, до ЯКИХ заходів тепер доведеться вдаватися?!

Смаглявий зеленоокий чоловік з показною неуважністю ковзнув поглядом по обличчях колег.

Зустрівся з холодними очима повної жінки — лице її, не знайоме з косметикою, вкрите було червоними плямами. Крізь клуби диму подивився в очі бороданя — і криво посміхнувся:

— Не варто так кидатися словами. Пізнавальна…

— Пізнавальну буде ВІДСТОРОНЕНО від проекту! — гаркнула жінка. — Такої кризи… Ви втратили контроль над об’єктом! Охоронна вимагає повноважень, Охоронна наполягає на негайній ЛІКВІДАЦІЇ!..

Тонкі губи смаглявого чоловіка ледь стислися. Ледь-ледь, але обличчя його раптом змінилось, і навіть залізна жінка, примхою природи поміщена в пухке й негрізне тіло, раптом затнулася.

— Я буду проти, — не своїм, глибоким і низьким, а якимось зміїним шелестким голосом промовив смаглявий. — Ви навіть не уявляєте, до якої міри я буду проти.

І він опустив голову.

(Коли в темному досвітньому небі над дорогою ковзнув промінь прожектора…

Коли з нізвідки виник інший промінь і посилений мегафоном голос велів зупинитись і не сходити з місця…

Коли Махі злякано схопила його за руку — він просто сповз на дорогу. У нього підкосилися ноги.

Цікава реакція, думав він сидячи, неспроможний підвестися. Цікава реакція, бо скільки ж було… засідок… інших несподіваних зустрічей, коли доводилось продиратися крізь кинджали й самостріли, траєкторії арбалетних стріл, траєкторії цепів і ціпів, списів, метальних ножів…

Фантастика.

Він дурнувато всміхнувся.

Махі притислася до нього, він, не дивлячись, упустив руку їй на голову:

— Усе, мала. Ми прийшли.

Прожектор ударив в очі, на мить засліпив; прикриваючись долонею, він дивився, як по дорозі біжать, закидаючи зброю за спини, радісні, збуджені люди:

— Тритан!! Зараза! Тебе вже… а бодай тебе… живий, ми вже… Тритан, молодець, ну який же ти молодець, ну який же ти… Лікаря не треба? Хочеш їсти? Пити? Що малій? Давай, я її понесу…

Рука Махі стислась, не бажаючи відпускати його долоню.

— Тритан, — повторила вона здивовано, наче куштуючи слово на смак. — Так тебе звуть? Так?..

— …Мушу сказати, така мужність… ще зовсім молодої людини… прийміть мої поздоровлення, пане Тодін. Імовірно, вас чекає велике, дуже велике майбутнє.

Чоловік з м’якою усмішкою крокував по затишному кабінету. Тританові хотілося встати в його присутності, але йому категорично наказано було сидіти.

— Не кажучи вже про цінність ваших звітів… Робота не тільки велика, але й глибока. Не просто дані — аналіз, зроблений на місці подій… Ви проявили себе і як талановитий науковець, і… До речі, інструктора, який навчав вас техніки виживання, подано до нагороди. Ви виявилися неабияким бійцем.

Тритан облизав губи. У нього раптом заболіли ребра долонь — остання похвала не порадувала його, а, скоріше, спровокувала наПад депресії.

— Ми тривожилися, — чоловік з м’якою усмішкою більше не всміхався. — Ваша молодість… величезний плюс для конспірації. Але мене весь час не покидала думка, що я власними руками послав на смерть хлопчиська… Не ображайтесь.

Тритан блідо всміхнувся. Чоловік з м’якою усмішкою посвітлішав на лиці:

— Імовірно, ваше безпосереднє начальство вже надало вам відпустку? Окрім премій та підвищення… Тритане, не ображайтеся, що я про це кажу, це все природні речі, ви заслужили…

— Я робив, що міг, — сказав він, переборюючи незручність. — Власне кажучи… так. Як заохочення я попросив би дозволу всиновити… удочерити дівчинку. Це вимагає особливого дозволу, мені ж немає двадцяти одного… Але я маю де жити, я вибрав школу, наставників, бачите, так вийшло, що в неї, крім мене, нікого нема, ми знайшли, ну, так би мовити… спільну мову… Одно слово, я просив би посприяти… у моєму проханні.

— Дівчинка, — чоловік з м’якою усмішкою кивнув, сідаючи навпроти. — З приводу дівчинки я й хотів з вами поговорити… Ваш рапорт я читав. Тепер розкажіть іще раз. З емоціями. Якомога детальніше.

Деталей Тританові хотілось якнайменше, одначе він сумлінно говорив і говорив, чоловік, що сидів напроти, хмурнішав, кусав губи, потім підвівся і поклав руку Тританові на плече:

— Так… ми дуже дорого розплачуємося… а ВОНИ ще дорожче. І навряд чи ситуація зміниться раніше ніж через двадцять років…

— Зміна поколінь, — Тритан механічно витирав мокрі долоні об парадні штани, — діти…

— Поговорімо про дівчинку, яку ви привели, — м’яко перебив його співрозмовник. — Я розумію, ви керувалися співчуттям… неможливість кинути дитину в біді… Я розумію, що вас пов’язує. Я розумію. Але так сталося, що цим своїм учинком ви зробили… неоціненну послугу науці.

Тритан ще не зрозумів, у чому полягає небезпека, але всередині в нього вже було холодно, холодно, як опівночі на овіяній вітрами вершині.

— Дівчинка, — його співрозмовник помовчав. — Імовірно, вас це травмує… поява дівчинки підтвердила версію про мутації.

Тритан усе одно не розумів.

— Вона мутант, — сказав його співрозмовник жорсткіше. — Вона спростовує наші колишні уявлення… До цього дня з ізоляту було вивезено двадцять одну дитину, народжену після… відомих подій. Усі вони нормальні, вони могли б народитися де завгодно, хоч і в столиці… А ваша Махі — мутант. Комплекс Доброго Лікаря, сформований на генетичному рівні.

Стало тихо; Тритан дивився, як

1 ... 61 62 63 ... 99
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Печера», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Печера"