Читати книгу - "Я не люблю каву, Ліна Алекс"

– Ми обидва добре знаємо, як на тебе реагують дівчата. – У голосі Нейта почулися нотки заздрощів. – Не сумніваюся, що вона клюне на тебе. А далі вже справа техніки.

– Навіщо тобі це? Чому ти не хочеш дати спокій своїй сестрі? Дозволити їй жити власним життям? Чи вона щось накоїла?

– А це вже не твоя справа. Отже, згода?

Кріс помовчав хвилину. Сто тисяч доларів і готівка для мандрівки на одній чаші вагів, на іншій – спокушання бідної, ні в чому не винної дівчини. Стоп. Чи вже така вона невинна, якщо її брат готовий заплатити таку суму за її повернення? Якщо вона така сама, як і Нейт, зарозуміла, нахабна, розбещена, гріш їй ціна. А втім, йому, Крісу, немає до цього діла. До того ж, не обов’язково заводити стосунки саме такого роду. Можна просто втертися в довіру і вмовити поїхати разом з ним.

– Половину зараз, – нарешті сказав Кріс.

– Домовились.

І вони потисли один одному руки.

– До речі, – зауважив Нейт після того, як папірець з його підписом і п’ятизначною сумою опинився в руці навпроти, – Валенсія ненавидить каву і мотоцикли, любить бігати зранку та вбогих, бо поруч з ними здається собі кращою. Працює у провінційній газеті помічником редактора. І ще одне, найголовніше. 

Нейт наблизився, вхопивши Кріса за передпліччя і нахиляючись до його вуха. З боку виглядало, наче чоловіки міцно вітаються, трохи брутально, з силою.

– Моя сестра не з тих, хто кидається на першого-ліпшого. Тобі доведеться добре постаратися, щоб відпрацювати свої гроші з урахуванням того, що ти не торкатимешся її без необхідності. Затямив?

Зберігаючи мінімальну відстань, Кріс процідив теж на вухо:

– А якщо вона закохається в мене?

– Ти покинеш її і уникатимеш зустрічей будь-яким способом.

– Пропонуєш розбити їй серце?

Кріса відверто здивувала позиція Нейта. Що це за братньо-сестринські  стосунки такі? Енні, бувало, завдавала собі шкоди, але він робив усе, щоб вона не відчувала болю. Розбирався з покидьками, які лізли до неї в обдовбаному стані, приводив її до тями, доглядав завжди, коли мав змогу, намагався бути поруч і не допускати найгіршого. Бо після одного з таких випадків і з’явився на світ Семі, а вона навіть не знала, хто батько. Збоченої ж логіки Гутьєреса він зрозуміти не міг. Готовий заплатити за те, щоб сестра була поруч, навіть якщо вона страждатиме?

– Упевнений, – прошипів Нейт, – ти все зробиш як треба. І не забувай, що від цього залежить життя твоєї сестри.

Якби Кріс знав, яким пеклом все обернеться, обматюкав би Гутьєреса і пішов собі далі. Але він погодився і буквально наступного дня вирушив до Лідса, залишивши приглядати за Семі знайому, власницю місцевого ресторану, яка дуже вже любила хлопчика.

Дорогою Кріс вигадав собі легенду – ніби він братиме участь у мотоперегонах у сусідньому Бірмінгемі, де розташовувався відомий на всю країну мотоспортивний парк Барбера і музей мототехніки. 

У Лідсі удача теж не оминула стороною Кріса. Потинявшись містом, він надибав літню пару, яка виграла квиток у навколосвітню подорож. Старі й непривітні люди, що зіпсували стосунки з усіма сусідами через свій нестерпний характер, ніяк не могли знайти того, хто приглянув би за будинком під час їхньої відсутності, до того ж, безкоштовно. Тут якраз нагодився Кріс, який своїм шармом викликав беззаперечну прихильність Бейкерів. Свою роль у цьому зіграло ще підтвердження чесності та порядності молодого чоловіка місцевим полісменом (Кріс значно витратився на те, щоб скласти про себе гарне враження. Полісмен логічно розсудив: якщо йому заплатили такі гроші, то хлопець не стане красти у бідних стареньких).

Успіх продовжував супроводжувати Кріса, коли з’ясувалося, що сусідкою Бейкерів є колега Валенсії. Далі щасливий випадок у вигляді Ханни Гейл, що не мала інших справ, крім як звести разом подругу і молодого чоловіка, привабливого і таємничого. 

Про те, що керувало ним, поки він провертав цю низьку справу, Кріс волів не думати. Проте постійно нагадував собі про сестру, телефонував її лікарю, який завіряв, що на цьому етапі все добре, процес відновлення відбувається повільно, але стабільно. Він запевнив себе, що просто виконує роботу, заробляє гроші на лікування. Жодних почуттів, жодних докорів сумління, жодного дослуховування до голосу розуму. І ця настанова спрацьовувала рівно до того моменту, як він наживо побачив Валенсію. 

Вона стала сонцем, світло якого він не міг ігнорувати, подихом вітру, який він жадав завжди відчувати, океаном, в якому він добровільно потонув, аби ніколи не виринати на поверхню, джерелом тепла у суворому світі, яке він так несподівано віднайшов. 

Кріс закохався, хоча до останнього не зізнавався в цьому сам собі. Він боявся того моменту, коли доведеться розірвати стосунки, покінчити з усім. Те, як Валенсія безсумнівно впустила його в своє життя, стало для нього несподіванкою. Як і почуття, які в ньому викликала. І при всьому бажанні утриматися від стосунків, логічним продовженням яких стало фізичне злиття, було неможливо. Втім, наскільки Кріс встиг за такий короткий проміжок часу пізнати Валенсію, своєму братові вона нічого не скаже.

Все таки Нейт не настільки добре знав свою сестру. Кріс бачив, наскільки Валенсії подобається тут, у Лідсі, і мав великі сумніви, що вона погодиться покинути все і повернутися у місто, з якого цілком очевидно втекла свідомо.

Коли йому повідомили, що Енні втекла з лікарні, Кріс прийняв рішення. Він не міг більше залишатися у Лідсі. Кожна хвилина зволікання загрожувала призвести до непоправного. Тож присуд його був миттєвий – краще одним махом розрубати вузол, ніж поволі, болючо його розплутувати. Краще нехай Валенсія одразу зненавидить його за те, що покинув без пояснень, ніж розповісти їй всю правду, зруйнувати її віру у брата і кохання взагалі. Так, безжально, але це єдиний можливий вихід, який на той момент прийшов Крісові в голову. Власні страждання він залишив поза увагою. Помучиться, якось переживе і забуде. А за той час поверне гроші Нейту. Частину, щоправда, він вже витратив, але це нічого, щось придумає.