Читати книгу - "Бурштиновий Меч 2, Ян Фей"

Герцог Хелікс похитав головою. Маленька Лодні, ти тоді була ще маленькою, але я бачила це на власні очі. Я не хочу переживати це знову. Гаразд, це все, що я маю сказати. Я кажу вам це лише через стосунки між нашими сім'ями. Якщо ви мені вірите, то повірте. Якщо ви цього не зробите, то не поширюйте його ні на кого іншого. Що стосується того, як зважити всі за і проти, то я залишу вам розбиратися самому.

.

Сказавши це, він помахав останньому рукою і сів у карету, залишивши Родні стояти на тому ж місці, задумливо спостерігаючи, як карета ковзає в темряві.

Але врешті-решт герцог Хелікс посміхнувся і похитав головою.

Беттіна тихенько прослизнула в кімнату і зачинила за собою двері. Потім вона обернулася і подивилася ліворуч і праворуч у темну кімнату, ніби щось шукала.

У цю мить пролунав голос. Беттіна, ти повернулася?

Круглолиця служниця здивувалася. Потім вона впізнала голос графа і полегшено зітхнула. Хоча вона не могла знайти, де в кімнаті Скарлетт, вона швидко кивнула.

?

Через деякий час настала хвилина мовчання, перш ніж голос знову запитав: Як це?. Чи правдиві чутки зовні?

Це все правда, граф Хелікс. Кажуть, що імперія програла війну на півдні. Тепер Анзлой і Рокович у небезпеці. Якусь мить вона замислилася, ніби намагалася щось пригадати. Але це дивно. Цього разу це не Левині чи Ельфи Вітру з Сен-Осоль. Це армія Джоргенді-Рідж. Я навіть ніколи не чув про це місце.

?

Хребет Йоргенді? Скарлетт була трохи здивована. Вона раптом згадала про печерних мешканців на чолі з Абісом. Якусь мить вона була в заціпенінні. Її туга за Еруїном ставала дедалі сильнішою. Зі скрипом вона відчинила вікно. Тільки тоді Беттіша виявила, що її Господь насправді стоїть біля вікна. Інша сторона обіймала смарагдовий спис і в заціпенінні дивилася у вікно. Його очі відбивали зоряне світло під далеким нічним небом. Вона не могла не насупитися. Недобре, хвороба графа знову набирає обертів.

,

Через деякий час Скарлетт обернулася. Вона, здавалося, щось згадала і гукнула. Беттіна, Беттіна.

,

Я тут, граф Хелікс. — квапливо відповіла Беттіна.

Як далеко Анзлой від Русефа, про який ви згадували минулого разу? — тихо запитала вона.

.

Беттіна відкрила рота, але її серце перестало битися. Більше нічого сказати вона не могла.

Світлі очі Скарлетт дивилися на нього. Чи є там граф Хелікс?

, ,

Звичайно, Беттіна знала, хто такий цей Його Милість, але вона не могла не бурчати в душі. Вона подумала: Навіщо я допомагала цьому графу збирати інформацію? Так що це його справжнє призначення. Але, як покоївка, вона не наважувалася збрехати, тому могла лише чесно кивати головою. Не встигла вона вдруге кивнути головою, як відчула, як граф кинувся до неї і схопив за плече. Він квапливо запитав: Де він? Де зараз армія Джоргенді-Рідж? Чи загрожує йому небезпека?

?

Беттіна так злякалася, що ледь не закричала. Вона квапливо похитала головою з блідим обличчям. Звідки така служниця, як вона, могла знати про це? Чутки про ці речі поширилися надворі, як лісова пожежа, але жодна з них не була достовірною. Щонайбільше, вона могла отримати лише приблизне уявлення про це.

, ó

Однак вона знала, що якщо вона це скаже, то граф Хелікс, ймовірно, не зможе спокійно спати протягом наступних кількох днів. Вона могла тільки втішити його. Граф Гелікс, що той лорд Тонігель, можливо, давно покинув Анзлой. Якщо він візьме корабель у Лоена, йому не знадобиться багато часу, щоб дістатися до Банкеля. Можливо, він уже на Високому морі.

.

Скарлет, здавалося, почула її слова. Вона розслабилася і подивилася на свою служницю. Вона кивнула і сказала: Дякую, Беттіша.

Граф Хелікс, це те, що я маю зробити.

,

Коли Беттіна говорила, вона молилася у своєму серці. Вона сподівалася, що Марта благословить графа Гелікса, щоб він швидко одужав і перестав бути таким загадковим.

: Дякую якомусь користувачеві мережі за створення діаграми стосунків для Ембер. Я його отримав, і він мені дуже допоміг. Дивлячись на ці речі, я дійсно відчуваю глибоку любов кожного до Ембер. Я дуже зворушений. Коли я отримала цю таблицю стосунків, я відчула себе сповненою мотивації. Я можу продовжувати писати Ембер до ідеального фіналу. Дякую всім.

925

Розділ 925

Брандо відсунув убік дерева, і гілки та листя кущів зашелестіли, наче в густих гілках, що перекривалися одне на одне, відчинили вікно, відкриваючи краєвид позаду. Дивлячись униз, виднілися шари за шарами тераси, а між горами було яскраве дзеркало. Це було озеро Бурого Ведмедя. Всі в унісон довго зітхнули від задоволення. Щоб не зіткнутися з хребтом Йоргенді, їм доводилося продиратися через гори і ліси. Це було непросте завдання, особливо після того, як вони покинули свої екіпажі. Для цих розпещених панянок і вельмож це було просто фатально.

. —

Брандо, я думаю, що там щось є! Римлянин був єдиним, хто, здавалося, не втомився. Вона тримала за руку дочку герцога Гринуарського — годувальницю останнього доводилося підтримувати іншими, щоб рухатися вперед. Вона визирнула і озирнулася. — вигукнула вона.

?

Брандо знав, що її чуття надзвичайне, тому швидко зупинився і запитав: Ти бачиш, що це таке?

.

Це схоже на людей. Раз, два.

Живі вони чи мертві? — спитав Чіяра. У ці дні вони не раз переконувалися в здібностях дівчини-купчини. Спочатку деякі сумнівалися, але поступово почали заздрити і дивуватися. Завдяки римлянину охоронцям посланця навіть не довелося ризикувати, випускаючи горгульї в небо, щоб провести розслідування. Хоча горгульї мали Сіель оке поле зору, вони частіше виставлялися на небі. У Джоргенді-Рідж також були гарпії та селезні як військово-повітряні сили.

Я не знаю. Вони вдвох сиділи спиною до спини під буком.

?

Вони переїхали?

.

Я так не думаю.

Тоді вони, ймовірно, мертві. Де вони?

.

Біля озера. Там, під третім деревом, біла скеля, відповів римлянин.

!

Всі ахнули. Звідси до Бурого Ведмежого озера було щонайменше десять миль, і вони могли бачити лише шар за шаром крони дерев, скільки сягало око. Однак дівчина-купець побачила двох людей під деревом біля озера. Що це був за зір? Дочка герцога Гринуарського захоплено подивилася на римлянина, який тримав її за руку, і чітко сказала: Сестро Роман, ти дивовижна!

Романка дуже зраділа, але вона прикинулася серйозною і відповіла: Звичайно, я дивовижна.

Брандо подивився на неї. Хоча її обличчя було напружене, її вигнуті очі виказували