Читати книгу - "Війна з Росією"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Це буде наш шанс. Ми знайдемо спосіб відчинити двері, не виламавши їх. І ось що я скажу тобі саме зараз: треба планувати атаку в іншій частині Прибалтики, наприклад... в Калінінграді. Росіяни найменше цього чекають. У такий спосіб ми направимо нашу Немезиду на боротьбу з амбіціями Путіна.
Мак-Кінлі кивнув. Він сам інстинктивно вважав атаку найбільш прийнятною операцією. Калінінград — старе портове місто в Східній Пруссії, колишній Кенігсберг, а тепер — крихітний російський анклав, затиснутий між Литвою і Польщею. Так, він — приваблива ціль. Особливо, якщо росіяни загрузнуть у країнах Балтії. Справді, Калінінград — це ключ до балтійського регіону.
— Мені подобається ця ідея, сер, — сказав Мак-Кінлі. — Ви, напевно, пам’ятаєте, що під час військово-штабних навчань ми розглядали таку атаку на російську територію як ефективну відповідь на можливе вторгнення в прибалтійські країни. Утративши якусь частину своєї держави, Путін буде виглядати доволі безглуздо. Якщо ми так зробимо, то зможемо переконати його мирно вийти з цієї території. Це буде краще, ніж зіштовхнутися з російськими солдатами лобами і почати ядерну війну. Такий непрямий підхід допоможе нашим політикам запропонувати Путіну повернутися до старої політичної карти прибалтійського регіону.
Говард кивнув, і Мак-Кінлі продовжив:
— Є гарні новини: наші військово-морські сили швидкого реагування незабаром розгорнуться в районі Балтії. П’ять фрегатів і есмінців через вісім днів прийдуть із Середземного моря. А британці вже направили туди свій флагманський корабель «Королева Єлизавета» та десантну групу.
— Це мені вже подобається! — вигукнув Говард із ентузіазмом. — Якщо ми об’єднаємо сили, тобто британці дочекаються фрегатів та есмінців, це допоможе справі. А ще краще, коли вони разом дочекаються американських кораблів. Це буде авіаносна група на чолі з «Теодором Рузвельтом», яка прямує з Норфолка, що в штаті Віргінія. Вона досягне Копенгагена до першого червня. А ще кораблі 6-го флоту, які повним ходом йдуть із Червоного моря і мають бути в Південній Балтиці до п’ятого червня.
— Гаразд, сер! Ви готові дати наказ нашим військовим силам? Стосовно атаки Калінінграда, то я гадаю, що нам потрібно вже зараз психологічно готувати до цього особовий склад, попри те, що деякий час ми ще збиратимемо військо. Я поговорю з начальником штабу і попрошу його починати формувати групу.
— Добре, Дейве. Тож зроби це.
04:40, п’ятниця, 26 травня 2017 року Десь у лісі Національного парку Гауя,
Латвія
Морланд розім’яв затерплі ноги й поворушив пальцями в черевиках, щоб трохи покращити циркуляцію крові у промерзлих кінцівках. Він лежав долілиць під маскувальним водонепроникним плащем, що накривав його неглибоку траншею з видом на схил із примітивним мисливським пішохідним містком через річку Гауя. Під Морландом був простелений іще один плащ — він трохи захищав від вологи та холоду, що йшов від землі, пронизуючи все тіло. Перед ним стояв латвійський універсальний кулемет калібру 7,62, також відомий як GPMG; бійці прозвали його «калікою». Вже 50 років він залишається основним кулеметом на озброєнні британської морської піхоти. І саме на ньому Морланд вчився стріляти, коли ще був курсантом у Сандгерсті. Зараз він мав кулемет бельгійського виробництва, заряджений кулеметною стрічкою із 200 набоями, чималий хвіст якої лежав, акуратно загорнутий у плащ, по ліву руку від кулемета.
Морланду все це нагадувало засідку під час полювання в лісах Сеннібріджа в Уельсі. Єдина різниця в тому, що зараз немає дощу. Поки що немає...
Зазвичай у кулеметника має бути напарник, в обов’язки якого входить подавати стрічку. Під час стрільби вона стрибає як шалена: може вдарити кулеметника, а може заклинити механізм у самому кулеметі. Інакше кажучи, зі стрічкою слід поводитись обережно. Тому і потрібен напарник. Проте цього разу Морланд лишився один. Він був єдиним вартовим — решта команди спала в бункері. Втім, вартування на світанку його не обтяжувало. Коли треба було заступати на варту, Морланд прокидався раніше за інших, а отже, мав ясний розум уже на початку дня, тоді як іншим іще потрібен був якийсь час, щоб включитись у роботу. Ніч пройшла нелегко, але вона вже добігала кінця, і ліс навколо починав прокидатись. Світанок провістили пташки, які хором заспівали із найпершими, ще блідими, променями сонця, що ледь пробивались крізь молоде зелене листя дерев. Навпроти Морланда між камінням бігла річка, води якої далі впадали в озерце кришталево чистої води. По той бік річки спокійно пасся рудий олень, навіть не підозрюючи про присутність людини.
Морланд ніяк не міг викинути з голови моторошний звук вибуху та сліпучий спалах світла, коли 5 днів тому розлітався на шматки корабель Її Величності «Падстоу». Відтоді, здається, все пішло шкереберть. По дорозі до бази «Адажі» Крауя мовчки вела автомобіль, шокована жахіттями, які їй довелось пережити. Можливо, її брат загинув біля ризького аеропорту. Але дівчина трималась і зосереджено вела свою «Тойоту» на чималій швидкості через Ригу назад, до Латвійського навчального табору сил спеціальних операцій. Вони прибули вчасно, якраз коли латиші збиралися вирушити в ліси, щоб продовжити боротьбу в підпіллі. Місто Адажі буде наступною ціллю росіян після Риги. Потрібно вибиратися звідси, і то швидко.
— Решта підрозділу вже біля кордону. В нас усього двадцять хлопців, тож будемо невимовно раді підкріпленню, якщо ви, Томе, згодитеся приєднатись до нас, — сказав майор Яніс Крастіньш, командир підрозділу спеціальних операцій. — Зв’яжіться, будь ласка, зі своїми, а потім ми швиденько вирішимо питання вашої екіпіровки. Просто скажіть, що вам потрібно.
Команда налагодила супутниковий зв’язок і зателефонувала в Постійний об’єднаний штаб, щоб отримати схвалення пропозиції Морланда приєднатися до підрозділу спеціальних операцій. Його співпраця з місцевим населенням мала зводитися до спостереження за ситуацією. Морланд отримав чіткий наказ: уникати сутичок із росіянами, поки не надійде щодо цього пряме розпорядження від НАТО. Якщо він вступить у бій, потрапить у полон чи загине, це значно звузить урядовцям простір для можливих політичних маневрів. Коли Морланд нагадав Постійному об’єднаному штабу про деталі потоплення «Падстоу», то сподівався, що цей факт внесе корективи в його безпосередню участь у завданні, натомість отримав доволі різку відповідь — чітко дотримуватись попереднього наказу.
Поки він допомагав іншим пакувати обладнання для супутникового зв’язку, до нього поступово прийшло розуміння того, що у Великій Британії ніхто й гадки не має, що робити з нападом Росії. Та Морланд усвідомлював, що ситуація дуже серйозна: він у пастці в Латвії, «Падстоу» потоплено, і хочуть англійці того чи ні, але Велика Британія перебуває у стані війни
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна з Росією», після закриття браузера.