Читати книгу - "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця, Ірина Кузьменко"

— Задоволена? — вигнув брови Тарас.

Христина підпливла до бортику.

— Ти був там? — оглянувшись, прошепотіла. — У тебе опік на тілі від моєї… магії?

Чекаючи його відповіді, стиснула вуста. По тілу пройшовся озноб. Подих перехопило від розуміння, що це її провина. Тарас продовжував мовчати. Утім, в його погляді вже була відповідь. Він кивнув і промовив:

— Це я був тим вовченям, який… злякав тебе. Пробач.

— Але як? — знітилася Христя. — Тобі ж було лише десять років. Як? Я не розумію.

Тарас підплив До Христі й забрав мокрі прядки волосся з її обличчя. Дівчина від його дотику затамувала подих. Відчувши холод по спині від стінки басейну, здригнулася. Піднявши голову, поглянула в його очі. Від Тараса линув спокій. Такий спокій, який зараз потребувала вона. Хлопець, всміхнувшись куточками вуст, промовив:

— Я був дитиною і не міг контролювати своє перевтілення. Я випадково в лісі побачив дівчинку, яка заблукала. Я лише спостерігав за тобою, а потім учув дорослих вовків і тому вирішив вийти зі свого укриття й налякати тебе, щоб ти втекла з лісу до того, доки вовки не відчули твій запах.

Від його слів Христина відчула, як жар підіймається доверху. Її тіло палало в агонії. Вона захитала головою, і по щоках потекли сльози, змішані з водою.

— Ти хотів врятувати мене?

— Але ж хто думав, що маленька дівчинка виявиться природженою вогняною відьмою.

— Я не хотіла завдавати нікому шкоди, — прошепотіла.

— Твоя провина така ж сама, як і моя, — обережно торкнувшись її щік, промовив Тарас. — Не варто винити себе у всьому. Вже нічого не зміниш.

Вона, відчувши, як тіло пульсує від жару, глибоко вдихнула й відпливла від Тараса. Піднявшись по східцях басейну, схопила свої речі й побігла. Забігши в жіночу роздягальну, поглянула на свої долоні, з яких підіймалися маленькі вогники.

— Лише цього бракувало, — пробурмотіла.

Стиснувши кулаки, пішла в душ. Не в змозі позбутися вогню на долонях, занервувала й почала тупотіти ногами.

— Та зникни вже! — закричала, і через кілька секунд вогонь зникнув із долонь.

Христина, присівши на холодну підлогу, обперлася спиною об стіну й схилила голову.

— Це так далі продовжуватися не може, — пробурмотіла, і по щоках знову потекли сльози.

Через кілька хвилин, піднявшись з підлоги, роздягнулася й зайшла в душ. Ввімкнувши холодну воду, підняла голову вверх і заплющила очі. Відчула, як холодні краплі стікали по її обличчю й тілу. По тілу пробігся табун мурах.

Вийшовши з душової, дівчина швидко одягнулася, склала рюкзак і висушила своє довге, густе, біле волосся. Одягнувши куртку, накинула рюкзак на плечі. Вийшовши в коридор, побачила, як на кілька секунд замерехтіло світло. Прислухавшись до тиші, яка панувала довкола, оглянулася. Підійшла до ресепшн, але адміністратора не було на місці. Знизавши плечима, дістала із сумки мобільний телефон і вже збиралася викликати таксі, як раптом почула скрегіт, від якого по тілу пройшовся озноб, і вмить і світло потухнуло. Христя відступила й, повільно крокуючи назад, затамувала подих.

«І мені зовсім не страшно», — відчуваючи тремор у тілі, подумала Христя.

Почувся шум, і хтось міцно схопив дівчину за руку й затягнув у приміщення. Христя вткнулася носом у чиїсь груди. Піднявши голову, у темряві побачила яскраво-блакитні очі й з полегшенням видихнула. Це був Тарас.

— Що…

— Тихо, — поклавши долоню їй на вуста, прошепотів.

Дівчина швидко закліпала й торкнулася долонями до його грудей. Відчуваючи теплий подих на шиї, знову зазирнула в його очі. Тарас забрав руку від її вуст і прислухався, що відбувалося за дверима. Христя, торкнувшись подушечками пальців щоки Тараса, прошепотіла:

— Твої очі прекрасні.

Тарас, схиливши голову набік, всміхнувся куточками вуст. Хоча й Христина цього не бачила, утім відчула його лагідну усмішку.

— Про мої прекрасні очі поговоримо потім, — прошепотів у вуста. — Будь тут.

Тарас пішов до дверей. Христя, схопивши його за руку, тихо сказала:

— Ти нікуди без мене не підеш.

Тарас зітхнув і стиснув вуста. Озирнувшись, промовив:

— Ти завжди така нестерпна?

Христина знизала плечима й хмикнула.

— Де всі люди? — прошепотіла Христя.

— Не знаю. Я пішов із басейну слідом за тобою.

Тарас взяв Христю за руку й наказав йти за ним. Знову почувся скрегіт, і хлопець різко зупинився. Христя, вдарившись чолом об його спину, прошепотіла:

— Що відбувається? Чому ти… зупинився?

У темряві Тарас розгледів чорний дим, який, ніби жива істота, окутав тіла людей.

— Ми не самі, — тихо відповів.

Христина, виглянувши за плече Тараса, створила білу енергетичну кулю, і темрява враз розвіялася. У наступну секунду в коридорі з’явилися мисливці. А відвідувачі басейну, ніби одержимі, заволали. Тарас злісно заричав і, відштовхнувши Христю, опередив одного з нападника й вчепився кігтями йому в руку та завалив на підлогу.