Книги Українською Мовою » 💙 Бойове фентезі » Будні феодала - 2, Олег Говда 📚 - Українською

Читати книгу - "Будні феодала - 2, Олег Говда"

170
0
07.05.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Будні феодала - 2" автора Олег Говда. Жанр книги: 💙 Бойове фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 62 63 64 ... 89
Перейти на сторінку:
Розділ 30

Вітаємо. Вами виконано завдання «Звільнення полонених». Ви заробили популярність. Отримано пунктів досвіду 300. Зверніться за нагородою до новгородського купця Сергія.

Цікавий поворот. І чим же мене обдарує колишній бранець, у якого з усього майна тільки штани та сорочка. А навіть шабля з мого, так би мовити, плеча.

Тієї ж миті новгородець зупинився так різко, ніби наштовхнувся на щось і ляснув по чолі долонею. Добряче ляснув, дзвінко.

— Ось я олух царя небесного. За всім цим навіть подякувати тобі забув… за визволення з полону. Не мене… За себе відслужу. А за родичів.

Купець задумався на мить і поліз у чобіт.

— Ось… — простяг ту саму хитромудру залізячку. — Тримай. Не бозна-який подарунок. Але не погидуй. Цю відмичку справжній майстер кував. Крихту вміння та уважності і ніякий замок не встоїть. У будь-які двері увійдеш, як до власного дому.

— Дякую.

Я не лукавив. Зважаючи на те, що в жодній крамниці досі ще ні разу не бачив у продажу набору відмичок — цей предмет у грі мав важливе значення. І потрапити до мене міг лише через проходження квесту. А тут… вважай, на рівному місці отримав. Чи це саме той самий квест? Просто, як вони дедалі частіше кажуть: «приховане завдання».

— Та що там… — махнув рукою Сергій. — Дрібниця… От як доведеться при нагоді побувати в нас, тоді дізнаєшся, що таке справжня подяка. Я хоч і не найвищих чинів чоловік у Великому Новгороді, але кажу твердо: тепер ти, отамане Антоне, завжди отримаєш у кожного новгородця і притулок, і їжу, і будь-яку посильну допомогу. Де б ви не зустрілися, хоч за семи морями.

— Ну, я за всіх своїх товаришів обіцяти не буду, тим більше за Агнешку та дона Віктора, але якщо доля занесе тебе у Полісся, що неподалік Смоленська… — відповів я алаверди. — Привітний прийом обіцяю. Ну і від тих двох відіб'ю... якщо раптом зустрінетесь... випадково. До речі, ця парочка зараз саме в Смоленську влаштувалася. Так що на твоєму місці — це місто я б якийсь час оминав. Погодься, рахунок у них до тебе серйозний.

– Дякую за попередження, — кивнув новгородець. — Врахую… Але загалом мій шлях зараз на північ. Що потрібно — бачив і зробив, час додому. Вічу потрібні мої відомості. Адже торгівля — не просто продай, усе що є першому ж покупцеві, а розуміння: який товар куди і коли треба везти. Щоб прибуток мати максимальний. А не так, як у тому жарті, коли син батькові каже: «Може, годі уже торгувати, бо нічим здачу видавати?»

Розмову цю ми почали, коли помітили біля гайка бівак моїх супутників, а оскільки людей біля багаття виявилося набагато більше ніж я залишав, то навіть без ігрового сповіщення було зрозуміло, що благополучно дісталися сюди якщо не всі товариші Сергія, то більшість.

— На північ, значить?

— Не гнівайся, отамане. Казав, мовляв, відслужу, а тепер — йти зібрався. Але ж ти й сам службу розумієш. Мушу...

— Та я не в претензії. Звісно ж, служба насамперед. А вже служба рідному місту і, отже, сім'ї, значно важливіша за будь-яку обіцянку. Та й не вмираємо… Хто зна, що нас попереду чекає?

— Дякую… — відважив земний уклін новгородець. — Шкода, що обставини сильніші за бажання. Служити під керівництвом такого командира велика честь та задоволення. Ну, та я чув, деякі мудреці на заході стверджують, ніби земна твердь насправді кругла. Отже, дасть Бог — ще побачимось. Тоді й відплачу сторицею. За все одразу.

— Ну, ти чого прощання-розставання затіяв? Що, ось прямо цієї миті на півночі почухаєш? — усміхнувся я. — Навіть не повечеряєш?

— Гм… — усміхнувся купець. — І справді, я щось занадто розговорився. А все тому, що до душі ти мені припав. Навіть розлучатися не хочеться.

— Так і не обов'язково...

Думка прийшла, як завжди, несподівано. У мене яка мета на найближчий час? Правильно, грошиків побільше зрубати на облаштування майбутнього фамільного гнізда. Оскільки навіть королівський патент не допоможе мені перетворити село на острог, а тим паче — містечко. Ні нагодувати своїх орендарів, найманців та підсусідків. А де мені щойно пообіцяли заплатити сторицею? Правильно, у Новгороді. «Значить нам туди дорога, значить, нам туди дорога. Новгородська вулиця на північ нас веде…»

Новгородець не став перепитувати, а лише очікувально дивився. Чекав. Далася взнаки купецька виучка: не поспішай показувати зацікавленість — не піднімай ціну. Довелося продовжити самому.

— Та ось, подумалося… Стільки років прожив, а півночі не бачив. То часу немає — як то кажуть у Писанні: «Понад усе проблеми сьогодення». То шлях вказати нема кому... А зараз, я ніби не зайнятий нічим особливо, і супутник хороший, надійний поруч. То, може, це перст долі? Чи варто чинити опір? Довго до Новгорода добиратися?

— Довго… — зітхнув Сергій. — Пішки дорога неблизька.

— Ну, з цим проблем немає, — потішив я купця. — Мої воїни кінні. І із заводними. На всю вашу братію, звісно, не вистачить. Але тебе… і ще пару-трійку, кого вважаєш за потрібне, у сідла посаджу.

— От за це щиро дякую… — зрадів купець. — Я вже й сам хотів тебе просити про ласку. Нікого більше не треба. В'ючні коні самим знадобляться, щоб час в дорозі не гаяти. Та й не горить їм. Це лише мене обов’язок понукає. А їм, що влітку, що восени… не має значення. Дістануться якось. Не малі діти. Припасів підкинь… грошенят, якщо можеш, дрібку. Та й досить.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 62 63 64 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Будні феодала - 2, Олег Говда», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Будні феодала - 2, Олег Говда"