Читати книгу - "Руйнація, Ріна Бейкер"

   Мені наснився батько. 
   Я була деревʼяною балкою, що прикрашала стелю нашої вітальні. На неї мама пускала плестися кімнатні рослини, розвішувала різдвяні прикраси та атрибути для Геловіну. Взимку тато вішав туди гойдалку, на які я коливалася туди-сюди, поки мама бурчала, що й до літа можна було дотерпіти. Проте, тато занадто сильно любив мене, не міг відмовити в такій забаганці. 
   А зараз я вишу, дивлюсь на кімнату, в яку заходить батько, а за ним Енцо Мореллі. Вони говорять мовою, яку я не знаю. Спершу все має доволі нормальний вигляд, наче старі знайомі пересіклися на вулиці й зупинилися, аби перекинутись парою слів. Потім в очах Енцо починає палати вогонь і от він вже схожий на звіра, що заганяє свою жертву в глухий кут. Він не кричить, не підвищує голос, але тон змінюється, стає низьким та загрозливим. Батько підходить до нього впритул і штовхає в плечі, опонент робить лише пів кроку вбік, оминаючи батька, стає за його спиною. Раптом в його руках з’являється мотузка. Різким рухом він накидає зашморг на його шию і затягує так швидко та міцно, що я чую тріск кісток. 
   Хочу кричати, але я всього лише дерево , котре може тільки спостерігати. 
   Батько падає, як падає склянка, аби розбитися, як падає імперія, щоб більше ніколи не існувати, як падають мої стіни, аби навіки зруйнувати дім. 
   Енцо хапає зі столу клаптик паперу і записує щось, кидаючи байдужий погляд на тіло. 
   Двоє чоловіків заходять до кімнати, підіймають татка, як безформну ляльку і тримають його, закинувши руки собі на плечі. Енцо кладе записку на стіл, та в три кроки опиняється поруч з обличчям батька, поки голова безвольно звисає набік. Чоловік обіймає його, похлопуючи по спині, та йде геть, не обертаючись. 
   На моє тіло закидають кінець мотузки та тягнуть батька вгору. Я відчуваю, як груба шершавість ковзає моєю спиною, залишає рани, що омиваються кровʼю. І от, коли я обвʼязана інструментом вбивства, один з чоловіків ставить стілець поруч та бʼє по ньому ногою, аби той впав на бік. 
Вони йдуть, а я залишаюся тримати тіло батька, поки на нього зверху ллється моя чорна, як смола, кров.

   Прокидаюся, різко сідаючи на ліжку, та жадібно вдихаю повітря. Руки лягають на спину, вона мокра. Проводжу по ній пальцями та підношу до очей, зі страхом побачити кров, проте, це лише піт. 
Добре. 
   Бетані, це всього лише сон. Так не було в дійсності, це ігри уяви. 
   Звучить дуже переконливо, але ненависть до Енцо зростає в геометричній прогресії, цей процес неможливо спинити. Я не можу жити, знаючи, що цей чоловік забрав життя в того, кого мені так не вистачало, хто мав би провести мене на випускний, поговорити з моїм першим хлопцем, загрозливо обіцяючи слідкувати за ним, аби той поводив себе пристойно. З ким мама була б щаслива, як раніше. 
   Я ступаю у ванну кімнату, обливаючись гарячими сльозами, вмикаю світло та дивлюсь на своє відображення. Звідти за мною спостерігає не ображена дівчинка, а жінка, що бажає помсти. Мені мало того, що я забрала життя в його сина. Я хочу знищити цього чоловіка, розібрати його дім по цеглинці, зруйнувати все, що він любить. Я хочу власними руками заподіяти йому страждань та обовʼязково виплюнути в очі, що це за батька. 
   Моє обличчя червоне, тіло тремтить, сльози течуть з очей, капаючи в раковину. Я даю волю емоціям та сідаю на кахель, струшучись в риданнях. 
На неслухняних ногах йду в душову кабіну, включаю гарячу воду, роздягаюся та сідаю притискаючи ноги до грудей. 
   Куди котиться моє життя? Я потрапляю в халепу за халепою, наче притягую їх магнітом. Я хочу помститися Енцо Мореллі. Та це навіть звучить смішно. 
   Сиджу нерухомо, опустивши голову, поки на мене падають гарячі краплі. Я втрачаю лік часу та відчуття власного тіла, здається, навіть засинаю. 
   Великі долоні лягають на спину. Я завмираю, не в силах поворушитися. Страх паралізував горло, жодного звуку не вилітає звідти, хоча я відкриваю рот. Ці самі руки знаходять мої щоки та підіймають обличчя вгору. На мене збентежено дивиться Кайл, розмальований в своєму фірмовому стилі. Він заліз під воду, в темних штанах та чорній футболці, не думаючи про те, що його одяг буде мокрий. 
   З його рота вилітають якісь слова, але я їх зовсім не розумію за гулом, що стоїть у вухах. 
— Бетані, ти чуєш мене? — долинає здалеку. 
   Я лише слабо киваю головою. Руки чоловіка не перестають гладити мене, поки він стоїть поруч на колінах. Я починаю повертатися до реальності, дивлюсь на чорну воду, що змиває його грим та здригаюся, згадуючи як чорна кров з мого тіла стікала вниз, на обличчя тата. 
   Кайл підводиться та роздягається. Речі з важким хлюпанням падають на кахель. Він повертається під воду, та підіймає мене. 
   Мої оголені груди притискаються до його шкіри, знаходячи там спокій. 
— Як ти опинився тут посеред ночі? — я нарешті можу розмовляти. 
— Я був у місті, вирішив переглянути камери, — він важко ковтнув. — Ти спала дуже тривожно, руками натягувала простині, вигинала спину, стогнала, наче тобі боляче. Я телефонував тричі, але ти не реагувала. Було ухвалено рішення заїхати до тебе, аби розбудити. Я памʼятаю, як в тебе стався сонний параліч і злякався, що це зможе повторитися. 
— Але ти навіть не стукав, — я повільно кліпаю під струменем води. 
— Ні, я грюкав у двері. Але потім натиснув на ручку, а вони відчинені, — він з тривогою оглянув моє обличчя. 
⁃ Що? Я замикала двері, — задумуюсь, згадуючи своє повернення з роботи. — Напевно. 
    Я знову починаю тремтіти, а він сильніше притискає мене до себе, проводячи пальцями по мокрому волоссю. Його запах заспокоює, я не можу втриматися, аби не повернути голову, та не залишити поцілунок на грудях. 
   Підводжу голову та помічаю, що його грим майже змився. Я тягнусь до свого гелю для вмивання, роблю два натиски, розтираю його в руках та підіймаю долоні до щік Кайла, підкидаючи брови в німому запитанні. Він киває головою, даючи дозвіл, та заплющує очі. 
   Мої пальці ковзають обличчям чоловіка, змиваючи залишки фарби. Я бачу його справжнього, без масок та перепон. Він вродливий та по хлопчачому кумедний, коли морщить носа від моїх старань вимити звідти залишки фарби. 
   Вода вимикається, Кайл бере три рушника. Один замотує низько навколо своїх стегон. Другим обережно огортає руде волосся, іншим втирає моє тіло, опускаючись на коліна. В цих доторках немає нічого, що б натякало на те, що він хоче мене. Я відчуваю, що він бажає піклуватися, дати мені відчуття спокою. Міцно тримаюся за його великі плечі, в той час, як він проводить рушником від щиколотки аж до сідниць. Перед тим, як підвестися, він залишає один короткий цілунок на знаку півмісяця. Я здригаюся, а в грудях тріпоче серце, збільшуючись в обʼємах. Як ще пояснити те, що там стає занадто тісно? 
   Кайл відносить мене на ліжко, вкриваючи ковдрою, а сам лягає поруч на бік. Кладучи мокру голову на своє плече, він цілує мою скроню та притискається до спини. 
⁃ Мені наснився сон, — тихо починаю я. — В ньому Енцо вбив батька на моїх очах. 
   Він ще сильніше пригортає мене після цих слів. 
— Зіронько…
— І знаєш, — перебиваю його. — Я більше не шкодую, що забрала життя в його сина. Навіть більше —мені цього мало. Я хочу справжньої помсти. Хочу змусити його страждати, як страждали ми з мамою. Але є одна відмінність — він не гідний життя. 
— Ти хочеш, аби я вбив Енцо Мореллі? — ніжно запитує він, наче питаю чи хочу я морозива. 
— Ні, - замовкаю, вдивляючись в півмісяць, що світить у вікно. — Я хочу зробити це власними руками. 
   Він завмирає на секунду, але в ту саму секунду розслабляє тіло. 
   Швидко засинаю, поки він цілує моє плече, заколисуючи в безпечному коконі своїх обіймів. 
   Всі жахи світу відступили. Я відчула себе по-справжньому «вдома».