Читати книгу - "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"

Довідавшись, що в місті перебуває професор Мон, який був ніби хрещеним батьком експедиції, Нансен кулею влетів до нього в номер готелю. Професор саме відпочивав і тепер миттю зірвався з ліжка.

— Я ж попереджав, щоб нікого не впускали! — крикнув він суворо, пильно дивлячись на прибульця. І раптом люлька у нього випала з уст. — Поки я не почув твого голосу, то гадав, що переді мною дух. Слава богу, синку, що ти живий! — схвильовано вигукнув Мон.

Настали дні щедрої винагороди за страждання, дні радісних зустрічей з Євою і Лів, яка не пам'ятала батька, з приятелями.

Радість повернення була затьмарена тільки турботою про судно і членів експедиції. Коли минули перші радісні хвилини, зник раптом весь оптимізм Нансена. Він поступився місцем тривозі. Чому досі ще не повернувся Свердруп? Чи не трапилося з ними якогось нещастя? Адже надходить осінь — останні дні, коли може вернутися корабель. Невже «Фрам» залишиться серед льодів Далекої Півночі ще на одну зиму?

Нансенові починали лізти в голову найгірші припущення. Його переслідувала думка про те, чи мав право він як керівник експедиції покидати товаришів і сходити з корабля, залишаючи його напризволяще. Він згадував, яких страждань зазнавали потерпілі від корабельних аварій, і вони не давали йому спокою. Він сам готовий був вирушити на пошуки «Фрама», але де його зараз шукати на величезних крижаних просторах?

У Вардьо вже стояла яхта, готова до відплиття у Льодовитий океан на пошуки загиблого «Фрама» та його екіпажу.

Не минуло й тижня після повернення, як одного пізнього вечора хтось постукав у двері каюти на кораблі, де оселилося подружжя Нансенів. Якийсь чоловік хотів неодмінно побачитися з доктором. Одразу, негайно. Дуже важлива звістка. Тремтячими руками Фрітьоф розпечатав депешу, яку йому приніс сам начальник пошти.

«20 серпня 1896 року. Докторові Нансену.

Скйорво. «Фрам». Прибув сьогодні в порт у доброму стані.

Всі здорові. Зараз же пливу в Тромсьо. Вітаю в рідному краю.

Отто Свердруп»

«Щось здушило мене за горло… просто не міг повірити в таке щастя. Мені здавалося, що це схоже на якусь казку. Я без кінця перечитував депешу, хотів упевнитися, що мені не сниться. Такого почуття щастя, я, мабуть, не знав ще ніколи», — згадував Нансен ті незабутні хвилини.

Вітанням не було краю. І розповідям також. Нансен і Юхансен розказували про те, що довелося пережити їм, команда «Фрама» — про дрейф корабля.

Портрет Юхансена, опублікований у виданні британського Королівського Географічного Товариства «The Geographical Journal», 1897 рік

Недарма Фрітьоф охоче повторював, що ніхто не вміє так слухати, як Єва, — уважно, мовчки, не перериваючи потоку слів, що малювали перед нею незнаний кран льодів, чужий і ворожий, який мало не забрав у неї чоловіка. Вона вміла поважати тишу, що раптом западала у колі полярників, які ніби й досі вслухались у гуркіт льодів чи якісь інші, тільки їм відомі звуки. Вона знала, коли поставити питання, яке викликало б нову хвилю спогадів, і була щаслива, що не перешкодила «шаленій» подорожі. А скільки разів протягом цих трьох довгих років, яким, здавалося, не буде кінця, її подруги повторювали: «Як ти могла? Мабуть, зовсім не любиш його. Навіщо ж ти сама послала чоловіка на вірну загибель? Ти ж не певна, що він повернеться».

«Фрам» повільно плив до Крістіанії. Усі рибальські порти, яких так густо на скелястому узбережжі Норвегії, були заповнені людьми, що прийшли привітати полярників. Затоки були запруджені човнами. Рибалки із своїми родинами і мисливці підпливали на човнах до корабля, намагаючись не відставати від нього. Усі від малого до великого хотіли побачити й поздоровити Нансена та його товаришів.

У Крістіанії їм влаштували урочисту зустріч. Довкола стояли «…військові кораблі, судна і човни. Береги були чорні від натовпу… Всюди майоріли прапори, грім гармат багаторазовою луною відбивався од навколишніх узгір'їв, від гомону у вухах дзвеніло, скрізь маяли хустки… Обличчя людей сяяли радістю. Весь фіорд гримів дружними вітальними вигуками. Льоди Далекої Півночі і всі пов'язані з ними негоди видавалися мені тепер далеким сном, що привидівся і розвіявся, але надав зміст усьому життю. Чого б варте було життя без таких снів?» — схвильовано згадував Нансен.

Полярників урочисто вітали цілий тиждень. Ніколи ще столиця Норвегії не переживала такого піднесення. Щоденні газети, в яких з'являлися фрагменти спогадів про похід до полюса, а також дрейф «Фрама», миттю розходилися. З раннього ранку перед кіосками ставали довгі черги. Не допомогло навіть збільшення тиражів. Тексти негайно перекладалися на десятки інших мов. Не без іронії зазначали, що коштів, витрачених на офіційні прийоми і банкети з приводу щасливого повернення полярників, вистачило б на організацію кількох добре оснащених експедицій через льоди Гренландії. Невдовзі громадськість зібрала досить великий фонд — понад два мільйони крон — на наукові нагороди і стипендію імені Фрітьофа Нансена. Через кілька місяців знаменитий полярник разом з дружиною вирушив у поїздку по багатьох столицях Європи. Це був тріумфальний об'їзд. Хтось із сучасників сказав: «Париж лежав біля ніг Нансена, Берлін стояв струнко, Петербург святкував, Нью-Йорк вирував, а Лондон аплодував».

Карта експедиції 1893–1896 рр.:

Вільне плавання «Фрама», липень — вересень 1893