Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

Альберт опустив Яну на ліжко.

Дивно, але вона знову заснула.

Взявши дівчину за руку, Альберт був шалено вражений — сила текла з неї ледве-ледь, наче видавлювалася по краплині.

Що ж сталося на водоспаді? Раптом пророцтво правдиве і Яна не просто Джерело? Що, якщо ціною свого життя вона зможе повністю повернути до їхнього світу магію?

З жахом Альберт зрозумів, що зовсім не хоче цього.

Сьогодні він за неї справді злякався. Там, у воді під льодом, вона була абсолютно беззахисною, він відчув, що втрачає її, а разом з нею й себе.

Його охопила така паніка, що він вклав у вогонь майже весь свій резерв.

А вона була так глибоко.

Але ж озеро в найглибшому місці було по груди, чому ж йому здавалося, що довелося пірнати за Яною метрів на десять?

Все це було так дивно.

Від думок Альберта відвернув стогін Яни.

Вона, як і раніше, лежала одягнена, тож герцог Сандр мимоволі посміхнувся — вже вдруге йому доведеться роздягати її.

Обережно, щоб не розбудити, він зняв з неї чоботи та верхній одяг. Дівчина сонно поверталася, коли йому доводилося повертати її набік, але не прокидалася. Покров під одягом трохи спантеличив Альберта, але згадавши, як Яна змінювала його форму, герцог спробував зняти його. Не з першого разу, але все ж таки подарунок Духа лісу піддався, і Яна залишилася в одній білизні.

Як і минулого разу, Сандр зняв верхній одяг і ліг поряд.

Тільки тепер він відчув, наскільки втомився сам.

Ранок наступного дня

— І що, скажи, будь ласка, ти тут робиш? — голос Яни вирвав Альберта з обіймів Морфея.

Цього разу він був зовсім не злий і явно не вимагав негайно піти. Швидше за все, її слова були простою констатацією факту.

— Чекаю подяки за порятунок потопаючої, — відповів Альберт і сам зрадів своєї винахідливості.

— Тоді за півгодини, я ще не виспалася, — сонно відповіла Яна. — І будь ласка, якщо ця сволота, покоївка, знову зайде мене будити, запусти в неї другий чобіт.

Альберт мимохіть усміхнувся: Яна була у своєму репертуарі. Пробудження в ліжку з ним її не турбувало, а ось замах на сам сон карався жорстоко.

Нічого не відповівши, він уткнувся носом у м'яке Янине волосся й, глибоко вдихнувши її запах, відразу знову заснув.

Прокинулися вони майже одночасно.

Яна, наче кішка, солодко потяглася, й по тілу Альберта пробігло легке тремтіння — не від нової порції сили, а від жіночого тіла, що плавно ковзало поруч.

— І скільки я проспала? — перевертаючись на спину, спитала Яна.

— Поняття не маю, — укладаючись зручніше, відповів Альберт.

— Може, вже відпустиш мене? — Яна демонстративно оглянула чоловічу руку, що обхопила її талію.

— Тільки після того, як отримаю заслужену нагороду, — цього разу Альберт вирішив не відступати. Через два дні він повернеться до столиці, тож коли йому ще випаде такий шанс.

Яна замислилась.

— Слухай, Аль, — серйозним голосом почала вона, — адже в тебе повно жінок. Варто тобі пальцем поманити, й кожна з прекрасних аристократок твоя. А після того, як ти, так би мовити, омолодився, на тебе пані самі вішатися повинні. Навіщо тобі ще я?

— Я тобі настільки огидний?

Від несподіванки Альберт відпустив Яну й сів.

— Ні, — Яна задумалася, наче прислухалася до себе. — Не в цьому справа.

— Тоді в чому?

— Я намагаюся зрозуміти, що тобі потрібно, — Яна теж сіла. — Силу ти й так отримуєш, і будеш отримувати надалі. Договір, певне, порушувати не збираєшся, до того ж я погодилася на всі твої умови. То якого біса ти зараз робиш у моєму ліжку?

— А ти не думала, що можеш мені просто подобатися, як жінка?

— Аль, — Яна широко посміхнулася, — я чудово бачила ваших жінок. Зніжені, витончені, з вишуканими манерами... Я теж можу так себе тримати та виглядати навіть краще за них, тільки мене надовго не вистачає. Я леді, лише коли мені це потрібно, не більше.

— Ти заміжня? — насупившись, спитав Альберт.

Яна спочатку здивувалася питанню, потім задумливо відповіла:

— Складно сказати.

Настала черга дивуватися герцогу.

— Це як?

— На Землі я була заміжня.

— Була? — вирішив уточнити Альберт.

— Так, була.

— А зараз?

— А зараз не знаю.

— Ви розлучилися?

— Це було неможливо.

— Ти кохаєш його?

— Кого? Законного? — на обличчі Яни відбився такий жах, що Альберт сам злякався її реакції. — Та не дай боже!