Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

— Тоді поясни нормально.

— Я не можу. Розумієш… як би це сказати. Мій чоловік зараз не зовсім мені чоловік, тому що зараз він ніби вдівець.

— Тобто? — Альберт розумів, що з кожним словом Яні він тільки заплутується.

— Ну… перед тим, як потрапити у ваш світ, я у своєму начебто як померла.

Альберт взагалі перестав щось розуміти, але вираз обличчя Яни дозволив зробити йому припущення, що вона сказала далеко не все. Тому він продовжив:

— Як?

— Ти певен, що хочеш це знати? — Яна вирішила потихеньку втекти з ліжка, але Альберт вчасно схопив її і посадив навпроти себе, міцно тримаючи за талію.

— Абсолютно. І я не відпущу тебе, доки не дізнаюся правду, а брехню я відчуваю дуже добре.

— Я впала в річку.

— Він убив тебе? — складаючи пазли попередніх фраз Яни воєдино, здогадався Альберт.

— Не зовсім, — Яна спробувала викрутитись з рук Альберта, але не змогла.

Він чудово розумів, що Яні нічого не варто врізати йому добряче та вирватися на волю. Ось тільки зараз поряд з ним сидів не безстрашний боєць, а змучена, злякана жінка, яка колись у дивному маренні просила у нього допомоги.

— Яна! — крикнув на неї Сандр, і вона одразу здалася.

— Я стрибнула з мосту. Сама.

Вона заплющила очі, й по її щоках потекли великі сльози.

Альберт обережно притис її до себе, відчуваючи, як її гарячі сльози течуть по його грудях.

Яна плакала спокійно, лише іноді здригаючись і схлипуючи. Зараз вона була, наче маленька дитина — беззахисна, зламана дівчинка, яку хотілося захищати та оберігати, не дозволяючи жодному злу доторкнутися до неї.

 Ось тільки як це зробити, якщо зло вже зламало її.

— Тому крило зламане? — обережно спитав Альберт, згадавши її татуювання.

Яна відразу завмерла, й Альберт буквально фізично відчув, як вона вся наїжачилася.

— Ні, — вона відсторонилася та глянула на герцога повністю ясними очима. Від маленької дівчинки не залишилося й сліду. Її очі палахкотіли люттю. — Я тобі вже казала — забудь про те, що бачив. Мої крила не для тебе.

— Яна, я…

— Та що ж ти за людина така? — Яна схопилася з ліжка й нервово забігала по кімнаті. — Ось хто тебе просить до мене в душу лізти, га?

Альберт лише глибоко видихнув.

Історія явно повторювалася. Як тільки він думав, що знайшов підхід, і їхні стосунки налагоджувалися, Яна перетворювалася на закуту в сталь бойову машину, яка бачила перед собою лише ворогів.

— Ти чекаєш від мене подяки за порятунок? Що ж, ти її отримаєш. Тільки я не впевнена, що тобі сподобається, — Яна, уперши руки в боки, рішуче зробила крок до герцога.

— Яна, — Альберт приречено повісив голову, — ну ти й…

— Хто? — уїдливо прошипіла Яна, готова будь-якої миті дати відсіч.

—Ду-у-ура, — пролунало від каміна.

Альберт схопився з ліжка, Яна, розвернувшись як кішка, відскочила в бік, будь-якої миті готова до наступного стрибка.

А біля каміна, вільно розвалившись на спині та виставивши черево, лежав Бас.

Потягнувшись, він розплющив одне бурштинове око й позіхнув.

— По-о-овна ду-у-ура, — кіт повернув до них голову, й почувся низький сміх.

Альберт завмер, Яна обережно повернулася до ліжка та сіла.

— Бас? — невпевнено покликала вона.

— Що-о-о? — кіт ліниво відвернувся, наче нічого не сталося.

— Ти розмовляєш?

— Ну-у-у то й що-о-о?

— Як давно? — відмер Альберт.

— Не знаю. Пу-у-узо-о-о почеши-и-и, — Бас знову повернув голову.

Злякавшись, Яна з герцогом попрямували до кота, сіли на підлогу та почали разом чухати котячий живіт.

— Добр-р-р-р-ре-е-е. — муркотів кіт. — Подо-о-оба-а-ається.

— Бас, а ти точно кіт? — з побоюванням спитала Яна.

Кіт чомусь з докором глянув на Альберта й ображено відповів:

— Ну-у-у не кі-і-ішка ж.

— Басе, а де ти вночі був? Може, ти щось з'їв чи випив не те? Тобі ніхто дивний не зустрічався? — не вгавала Яна.

— Причепи-и-ила-а-ася, — відвертаючись, простяг кіт. — О-о-он до нього-у-у чепля-а-айся, — кіт кивнув на Альберта, — він розмовля-а-ати-и-и лю-ю-юбить, а мені й мовчки було до-о-обр-р-р-ре-е-е.

Яна підвелася. Глибоко кілька разів видихнувши, вона сказала:

— Мені терміново треба випити. І багато. Дуже багато.

— І пої-і-істи-и-и, — додав Бас.

Альберт перший зрозумів, що треба робити, тож почав вдягатися. Бас ще раз потягся й, дочекавшись, коли герцог повністю одягнеться, попрямував до дверей.