Читати книгу - "Муза, Мар'яна Доля"

Дуже дивно повертатися до міста, де не була цілий рік, і впізнавати його, і водночас не впізнавати, немов ти тут уперше. А коли ми під’їхали до студмістечка, то в мене серце закалатало вдвічі частіше і дихання збилося. Все-таки, хоч і не подаючи виду, я добряче хвилювалася. 

Навчальний рік ще не розпочався, але в інституті не було безлюдно. На подвір’ї та в холлі я зустріла кількох знайомих викладачів, і, на диво, вони мене не забули. Зупинялися, розпитували, як у мене справи, вітали з народженням синочка. Я помітила, що Олег дивиться насторожено на викладачів-чоловіків. Мабуть, прикидав, хто із них міг бути Ярославовим батьком. Але прямо він мене про це не питав, і я нічого не стала пояснювати. 

Щоб перевестися на заочне відділення, довелося добряче побігати по кабінетах. Та найстрашнішим для мене було зайти до деканату, де потрібно було підписати якусь довідку. Я боялася зустрітися з Мельником. Але все одно довелося набратися духу,  постукати і увійти.

Олег залишився чекати біля вікна в коридорі. 

Коли я роззирнулася навкруги, то з полегшенням побачила, що в кабінеті був лише Вадим Сергійович. На нашому першому курсі він вів практичні заняття із всесвітньої історії. Я спитала, чи можу побачити декана, а Вадим Сергійович відповів, що поки начальство у відпустці, він виконує його обов’язки і з задоволенням підпише мені все, що потрібно.

“Мабуть, Мельник також у відпустці”, — подумала я.

 — Ти переводишся на заочне? Шкода, дуже шкода, — сказав викладач, повертаючи мені документи.

 — Там теж люди вчаться, — усміхнулася я. 

 — Все одно, така розумна і талановита дівчина мала б  більше часу присвячувати життю рідного інституту. Що там те заочне? Двічі в рік приїхала — здала сесію, і все. Ми й забудемо, як ти виглядаєш. А така артистка була!

Я знизала плечима:

 — Думаю, що Олександр Миколайович знайде собі нових артисток. Он, першокурсниці прийдуть…

Мабуть, це пролунало досить двозначно, бо Вадим Сергійович чомусь насторожився.

 — А ти не знала? Олександр Миколайович тут більше не працює.

 — Ні, я не знала. А що трапилось?

Мій голос здригнувся від хвилювання. Може, у нього була не одна я? Зловили на гарячому і вигнали з інституту? Цієї миті я відчула щось схоже на зловтіху.

 — Йому запропонували місце в Одеському університеті, — розвіяв мої припущення Вадим Сергійович. — Він якийсь час вагався — їхати, не їхати. Шкодував за своїм театром. Але дружина переконала. 

 — Ясно, — я вдала байдужість, хоча насправді мені наче камінь з душі впав. Тепер я буду почуватися спокійно, не боятимусь, що Мельник знову прискіпуватиметься до мене, як на тому екзамені.

 — Ну що ж, зустрінемося у вересні, у вас тоді буде два тижні лекцій, — кивнув мені Вадим Сергійович.

Я попрощалася і вже рушила до дверей, коли раптом він гукнув:

 — О, Аліно, мало не забув!  Олександр Миколайович просив передати тобі записку.

Я зупинилася на порозі і нерозуміюче дивилась на нього.

Викладач відчинив шухляду свого столу,  понишпорив там, і, зрештою, дістав звичайний конверт, не заклеєний, складений навпіл.

Я простягнула руку і взяла його. А що мені залишалося? Якщо відмовлюсь, це буде виглядати підозріло.

 — Він сказав, що там адреса і телефон, може, тобі буде щось потрібно, звертайся до нього. Ти, здається, хотіла писати якусь наукову роботу? 

О так, наукова робота — це було останнє, що мене зараз цікавило. Але я кивнула:

 — Так, дякую. Всього доброго вам, Вадиме Сергійовичу! 

Обережно сховала конверт у сумочку і, намагаючись виглядати природньо, відчинила двері в коридор.

 — Щось ти довго, — Олег дивився невдоволено.

 — Ну, оформлення паперів — це завжди  тривалий процес, — недбало сказала я. — Але, здається, я вже все зробила.

 — Ми можемо їхати додому?

 — Так.

Коли Олегова автівка виїздила за межі студмістечка. я кинула прощальний погляд на вікно нашої кімнати в гуртожитку. Ніхто не помахав мені звідти — бо дівчата ще були на канікулах. 

Тільки голуб, що сидів на поруччі балкону, ліниво змахнув крилами і злетів догори.

Я пірнула рукою в сумочку і намацала там конверт.

Мабуть, ніколи дорога з Києва додому не здавалася мені такою довгою...