Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Пурпурові вітрила 📚 - Українською

Читати книгу - "Пурпурові вітрила"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пурпурові вітрила" автора Олександр Грін. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 63 64 65 ... 80
Перейти на сторінку:
обставини, перевіряючи те, інше супутніми свідченнями Бутлера. Бутлер, слухаючи мою розповідь, у який я замовчав про появу невідомої жінки, сам обійшов це питання, очевидно розуміючи, що в мене є слушні причини мовчати. Він став дуже нервовим, і комісарові іноді доводилося направляти його відповіді або витягати їх кліщами двічі повторених питань. Я не розумів його тривоги, обумовивши роль Бутлера сприятливою для нього згадкою про, по суті, пасивну, почасти стримуючу роль старшого помічника, але він, можливо, стривожився як винний у недонесенні. Так чи інакше, Бутлер став говорити мало й неохоче. Він потьмянів, скулився. Лише одного разу на його обличчі спалахнув несвідомий живий вогник, ніби при раптовому спогаді. Але він зник, нічим не виразивши себе.

З напрочуд серйозного обличчя комісара й кількості списаних ним сторінок я збагнув, що нам усім трьом не минути арешту. Я сам вчинив би так само на місці поліції. Побоювання це негайно підтвердилося.

— Оголошую, — сказав комісар, підвівшись, — надалі до з’ясування справи арештованими: невідому молоду жінку, що відмовилася назвати себе, Томаса Гарвея й Еліаса Бутлера.

У цю мить пролунав дивний голос. Я не відразу його впізнав: таким чужим, зміненим голосом заговорив Бутлер. Він підвівся, важко і голосно зітхнув і з незграбною посмішкою, раптом пополотнівши, вимовив:

— Одного Бутлера. Еліаса Бутлера.

— Що це значить? — запитав комісар.

— Я вбив Ґеза.

Розділ XXVIII

На той час почуття мої були вже приголомшені й захоплені так сильно, що навіть оголошення арешту стало розвитком тієї самої неприємності; але несподіване зізнання Бутлера вдарило по заціпенілих нервах, як новий злочин, учинений привселюдно. Біче Сеніель роздивлялася вбивцю розширеними очами й, звівши брови, стежила з пильністю глибокого полегшення за кожним його рухом. Комісар перейшов з одного стану до іншого — зі стану заплутаності до стану мати тут, навпроти себе, справжнього злочинця, якого вважав тупуватим свідком, — з апломбом чиновника, що приписує кожен, навіть мимовільний успіх впливу своїх особистих якостей.

— Цього треба було очікувати, — сказав він так солідно, що, мабуть, сам повірив своїм словам. — Еліас Бутлер, який зізнався при свідках, — сядьте й викладіть, як було скоєно злочин.

— Я вирішив, — звів голос Бутлер, коли сам трохи звикнув до перенесення ваги сцени, що безповоротно окреслила в’язницю, на нього, — я вирішив розповісти все, тому що інакше не буде зрозумілий випадок з убивством Ґеза. Це — випадок, я не хотів його вбивати. Я мовчав, тому що сподівався для панянки на щасливий кінець її затримання. Виявилось по-іншому. Я побачив, як сплелася підозра навколо безневинної людини. Пояснення вона не дала — отже, її слід заарештувати. Так, це правильно. Але я не міг залишитися негідником. Треба було сказати. Я чув, що вона висловила надію на совість самого злочинця. Ці слова я обмірковував, поки ви допитували інших, і не знайшов ніякого іншого виходу, ніж цей, — устати й сказати: Ґеза застрелив я.

— Дякую вам, — сказала Біче співчутливо, — ви чесна людина, і я, якщо знадобиться, допоможу вам.

— Мабуть, знадобиться, — відповів Бутлер, пригнічено посміхаючись. — Ну, треба казати все. Отже, ми прибули в Гель-Г’ю з контрабандою з Дагона. Чотириста ящиків нарізних прогоничів. Бажаєте подивитися?

Він витяг предмет, що таємно відібрав від мене, і передав його комісарові, відгвинтивши гайку.

— Замовлені форми, — сказав комісар, оглянувши начинку прогонича. — Хто ж винайшов такий виверт?

— Маю заявити, — пояснив Бутлер, — що всю справу вів Ґез. Це його зв’язки, і я брав участь в операції лише грошима. Мої відкладені за десять років триста п’ятдесят фунтів пішли як пай. Я мав вірити Ґезу на слово. Ґез обіцяв купити дешево, продати дорого. Мені припадало, за нашими розрахункам, приблизно тисяча двісті фунтів. Варто було ризикнути. Знали про все лише я, Ґез і Сінкрайт. Жінки, які плили з нами сюди, не мали стосунку до цього вантажу й нічого не підозрювали. Ґез був проти Гарвея, тому що через крайню недовірливість побоювався всього. Не дуже був задоволений, відверто сказати, і я, тому що, як не кажи, почуваєшся спокійніше, коли немає сторонніх. Після того як відбувся скандал, про який ви вже знаєте, і попри мої умовляння людину кинули в шлюпку миль за п’ятдесят від Дагона, а втрутитися як слід означало втратити все, тому що Ґез, сказившись, здатен на відкритий грабіж — я у наступні дні плавання почав підозрювати капітана в намірі втекти від чесної розплати. Він скаржився, що опіум обійшовся вдвічі дорожче, ніж він розраховував, що він довідався в Дагоні про зниження цін, так що прибуток може виявитися значно меншим. У такий спосіб капітан підготував ґрунт і дуже цим мене тривожив. Сінкрайтові було просто обіцяно п’ятдесят фунтів, і він був спокійний, знаючи, мабуть, що все пронюхає й доможеться свого в більшому розмірі, ніж сподівається Ґез. Я нічого не говорив, очікуючи, що буде в Гель-Г’ю. Ще висіла ця історія з Гарвеем, яку ми думали минути, пробувши тут не більше двох днів, а потім піти в Сан-Губерт або ще далі, де й відстоятися, поки не затихне справа. Втім, важливо було насамперед продати опій.

Ґез стверджував, що переговори з агентом у справах продажу йому партії залізних прогоничів пройдуть при мені, але коли ми прибули, він улаштував, звичайно, все самостійно. Він зник незабаром після того, як ми пришвартувались, і з’явився веселий, тільки намагаючись здаватися стурбованим. Він показав гроші. «Ось усе, що вдалося отримати, — так він заявив мені. — Усього три тисячі п’ятсот. Ціна товару впала, наші подільники запропонували чекати поліпшення умов збуту або погодитися на три тисячі п’ятсот фунтів за тисячу сто кілограмів».

Мені припадали, з розрахунку моїх і його грошей, — причому він запевняв, що прогоничі коштували йому по три гінеї за сотню, — несправедливі рештки. Я опинився, таким чином, з розрахунку п’ятсот за триста п’ятдесят, і між нами відбулася сцена. Однак довести нічого не можна було, тому я вчора ж подався до одного обізнаного з цими справами чоловіка, ім’я якого не називатиму, і я довідався від нього, що за нашу партію можна взяти щонайменше п’ять тисяч і ціна тримається міцно.

Обміркувавши, як викрити Ґеза, ми прийшли в один склад, де мій знайомий посадив мене за перегородку, позад контори, щоб я чув розмову. Людина, яку я не бачив, її-бо відділяла від мене перегородка, у відповідь на фіктивну пропозицію мого знайомого відразу ж запропонувала йому чотири з половиною фунти за кілограм, а коли той почав торгуватися, — накинув п’ять і навіть п’ять із чвертю. З мене було досить. Почастувавши людину

1 ... 63 64 65 ... 80
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пурпурові вітрила», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пурпурові вітрила"