Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

— Слухай, досить геройствувати, я спатиму в залі й навіть роздягатися до трусів не буду, щоб тобі було спокійніше, — Андрій знову мене вкладає в ліжко, наче я маленька дитина, а його дотики теплі та такі приємні.

Чому його дотик до моєї шкіри — це так приємно? Я кілька хвилин тому провела рукою по плечу і здригнулася, адже після високої температури моя шкіра болить, а тут навіть готова просити його гладити мене по руці, так було добре від цього.

Я важко видихаю, змирившись з тим, що в нас сьогодні ночує гість, але думки невтішні закрадаються. І сміх, і сльози, щоправда. У підсумку це будуть мої сльози, просто я під наркотиками слабо розумію.

— Треба буде полоскати горло, я поставив у ванній баночку і склянку, додаси один ковпачок на половину склянки води, — лікар Андрій все розкидає повчаннями, і я не втримуюсь від сміху. — Ось, випий пігулку і лягай спати. Чому ти смієшся?

Він і справді не розуміє причини мого сміху, і це ще більше викликає усмішку. Такий тут серйозний, займається лікуванням колишньої дружини та думає, а до речі, що він думає — я й не розумію. От справді, навіщо він усе це робить?

— Навіщо ти тут? — вгамувавши сміх, все ж наважуюсь запитати.

— Тебе так бентежить, що я в шортах?

— До чого тут шорти? Ти не зобов'язаний мене лікувати, їдь додому і займайся своїми справами, — глухо кажу я. — У мене все буде добре.

— А про дитину ти подумала? Ти можеш заразити її, розумієш, що ангіна — це інфекційне захворювання?

— Ти такий розумний став після візиту лікаря? Чи погуглив?

— Олесю, заспокойся і лягай спати. Завтра я заберу Дашу, а сьогодні побуду з тобою. Викинь із голови всі свої нищівні думки й живи щасливо, настільки, наскільки тобі дозволяє ангіна. Я однаково нікуди не піду і навіть більше тобі скажу, наше минуле тут ні до чого, ми в якомусь сенсі не чужі люди одне одному. Я не бачу сенсу вдавати, що мені байдуже на тебе. Тому заткнися та отримуй задоволення, повторюся, настільки, наскільки тобі дозволяє ангіна, — резюмує Андрій і спокійно виходить із кімнати.

А я сиджу, як дурепа, і не розумію, чому все склалося саме так? Ось треба було всім роз'їхатися і залишити мене наодинці зі звіром.