Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

Ніч була важкою та дивною. Мені весь час здавалося, що я горю або кудись падаю. Давно в мене не було такого стану, щоб я не могла прийти до тями від температури.

Мені було настільки погано, що навіть не було сил думати, що за сусідньою стіною спав мій колишній чоловік.

Коли розплющую очі, розумію, що вже ранок. Мабуть, провалилася у сон на світанку і не помітила, як Андрій приніс мені пігулки, що лежали на тумбочці, і воду. Дуже доречно, бо у роті сухо.

Горло болить, як і боліло моє самолюбство. Ось уже не очікувала, що докочуся до такого, що після всіх подій, що призвели до нашого розлучення, лежатиму трупом перед Заремським.

Намагаюся підвестися, але слабкість не дає навіть легко дійти до ванної, щоб сходити до туалету. Якось по стінці добралася до пункту призначення, й озирнувшись, наголошую про себе, що у квартирі незвично тихо. Мабуть, Андрій відвіз до себе Дашу, щоб дитина не заразилася. Як мило з його боку. Він і справді дбав про неї, і я не мала права кривити носом. Дашенька у надійних руках, я впевнена.

Мені вже час перестати дискредитувати Андрія як хорошого батька не тільки в очах громадськості, а й у своїх. Він таки пропустив три роки життя дитини не зі своєї провини, а тепер змушений надолужувати втрачене. Не здивуюся, що ідеальний Андрій Олексійович дивиться відео на ютубі, як виховувати дітей. Він завжди підходив ґрунтовно до чогось серйозного у своєму житті.

Через годину моїх спроб заварити собі чай, я розумію, що температура знову повернулася у моє тіло. Скільки можна, невже одного дня їй було замало?

Горло полощу, ліки п'ю справно, ну що ще треба зробити, щоб якнайшвидше увійти в дію і зажити нормально?

Повзу до дивану й лягаю на подушку, щоб постраждати на тему своєї тимчасової недуги. А ангіна — це не жарти, всяке буває після неї. Навіть добре, що Андрій викликав лікаря. Ставлю йому плюсик у карму, сумніваюся, що на тлі всього іншого це врятує його на Божому суді, але мені приємно від такої турботи.

Принюхуючись до запаху, відзначаю, що в цей момент зі мною відбувається справжнісінький флешбек, де я перебуваю у нашому домі та лежу в нашій спальні на ліжку, де ми спали з Андрієм.

Сама не помічаю, як притискаюся вже до подушки та обіймаю її. Цей запах розбурхує кров, підіймає всі гарні спогади про наше життя, ніби не було цих усіх років, не було цієї сучки Вероніки, яка так спритно розбила наш шлюб.

Мені начебто і добре, і водночас погано від цих думок. Я рада, що можу знову це відчувати, але злюся, що настав момент, який перекреслив усі ці гарні спогади. І в цьому теж є моя провина, не варто було пускати все на самоплив, треба було прислухатися до народу та ще й зарубати цю Вероніку в зародку, чесно. Я настільки ненавиджу цю дівчину, навіть сильніше за Андрія, провини якого було не менше.

Звісно, як би я не намагалася — нічого не забула. Не можна витравити з пам'яті час, коли ти був щасливим, як і навпаки.

Слайди зради в туалеті теж живуть окремим життям у моїй свідомості, і час просити пристрій, що стирає пам'ять, як у “Людей у чорному”, щоб назавжди забути цей момент. Але, на жаль, як би я не любила цей фільм, зі мною такого не станеться.

Чую, як провертається ключ, і різко, ніби мене можуть упіймати за злочином, підводжуся з дивану. Не розрахувавши своїх сил, я, звісно, падаю і бачу, як до мене підбігають стильні модні кросівки.

— Гей, ти чого? Тобі знову погано? — занепокоєно звучить голос гарних ніг, обтягнутих не менш стильними джинсами, на які я дивлюся кілька секунд.

Андрій допомагає мені піднятися, і я не можу втриматись — заливаюся фарбою. Уявляю, як виглядаю на тлі колишнього: добу температурила, волосся брудне, очі червоні й стомлені, і все та ж запрана стара футболка. Добре, що хоч не бліда як смерть, рум'янець постарався, бо я дуже соромлюся від його несподіваної появи.

— Ходімо, я тебе покладу в ліжко, ти знову гориш, — Андрій торкається мого чола, і я розумію, що це вже звична справа. Турбота в його очах не вдавана, він і справді турбується про мене.

— Де Даша? — глухо питаю я.

— Я зателефонував  твоїй сестрі та відвіз малу на дачу. Ніхто не був проти, — Андрій підхоплює мене на руки й, як наречену, несе у бік спальні.

Я намагаюся не звертати на це уваги, ну буває, що тут скажеш? Мені справді важко самій пересуватися.

— Навіщо?

Сама перспектива того, що саме Андрій привіз дитину до Рити, мене лякає. Знаючи свою сестру, вона, мабуть, зайве подумала.

— Олесю, у тебе ангіна, скільки мені потрібно це повторити, щоб ти нарешті зрозуміла? Тобі температура мізки відбила, що ти поводишся так? Даші небезпечно залишатися з тобою, кілька днів проведе на березі моря, потім я її привезу, обіцяю. Тільки тоді, коли тобі стане краще. А зараз тобі треба прийняти горизонтальне положення і ні про що не думати.

Припустимо, у його словах знову є частка істини, Даші буде і справді краще з ними на пляжі, тим паче Рита їй не чужа, і я впевнена, що все у них буде добре. Але ці кляті розмови з боку сестри — те ще задоволення.

Здаюся і лягаю знову в ліжко, де, відчуваю, знову буде весела доба. Думаю поспати, але бачу, що Андрій не поспішає нікуди. Невже не можна було сказати все телефоном, навіщо він приїхав?

— Дякую за допомогу, — щиро кажу, чекаючи, коли він попрощається і піде. Заремський справді виходить із кімнати, а потім повертається з пластиковою посудиною, з якої валить пара.