Читати книгу - "Не укладай угоду з демоном! , Вікторія Фед"

Ректор все-таки змилувався над нами й вирішив відпустити, але перед тим, як я зробила крок за поріг кав’ярні, холодний подих пройшовся по моєму вусі.

— Заберу тебе сьогодні пізніше.

Я різко обернулася і зустріла його погляд – темний, глибокий, з тією небезпечною іскоркою, від якої у мене по спині пробігли мурахи.

— Куди?

Його усмішка стала ще ширшою, майже лукавою.

— Рідна, ти забула, що на вихідних ти ночуєш у моєму маєтку?

Я відкрила рот, щоб заперечити, але він продовжив, нахилившись трохи ближче:

— Я б забрав тебе прямо зараз, але думаю, ти будеш проти…

— Буду! — випалила я, відчуваючи, як палають вуха.

Ще не вистачало, щоб інші адепти побачили, як я з ректором порталами пересуваюся. Плітки розлетілися б Академією швидше, ніж пожежа в алхімічній лабораторії.

Райвен лише хижо всміхнувся, активував портал – і зник.

А я ще довго стояла на місці, намагаючись заспокоїти серце, яке, схоже, вирішило побити рекорд за швидкістю.

****

У нашій кімнаті стояв справжній гармидер. Вірніше, його влаштувала Амелія, яка вже пів години вичитувала Алека так, що навіть стіни, здається, хотіли втекти.

Ліана і Ада зрозуміли, що Амелія не в дусі, вирішили зразу розбігтися по кімнатах. Тому зараз залишилась наша легендарна трійця.

— От як ти міг?! — вкотре вигукнула вона, розмахуючи руками. — Практика в Підземному світі?! Я заклинатель, а не переможниця демонів!

Алек стояв із винуватим, але ледве помітно розваженим виглядом.

— Крихітка, я ж не думав, що ректор наважиться нас взяти відразу на практику, — спробував він вставити слово. — Але треба шукати позитив у всьому, наприклад, ми здобудемо безцінний досвід, після якого станемо неоціненними спеціалістами.

— О, досвід! — передражнила його подруга. — А ще — ризик бути зжертою, проклятою або випадково проданою за три срібла! Це Підземний світ, Алеку, там свої закони! Якщо хтось не знає, то нагадаю, що якщо якомусь демону хтось з нас приглянеться, то це може бути практика в один кінець!

— Лія, я не думаю, що все буде так печально, адже з нами буде лорд-ректор, — посміхнулася нарешті я, заспокоюючи подругу.

Чесно, я не горіла ніяким бажанням проходити якусь там поактику в Підземному світі, адже на який фіг вона мені, якщо я цілитель?

Думаю, що Райвен просто вирішив провчити нас, як тих, то постійно притягують пригоди на одне місце.

І чому це я стала подумки виправдовувати наглого демона?!

— От-от, — погодився зі мною Алек. — До речі, а чаю у вас немає?

— Чаю йому, бач, захотілося! — обурилася Амелія, уперши руки в боки. — Алеку, ти зараз не розумієш усієї серйозності ситуації?

Розумію її, адже повертатися в Підземний світ дуже не хотілося, те місце не викликає крім страху ніяких емоцій.

— Розумію, — кивнув він. — Тому і чай потрібен, щоб розслабитися перед стресом.

— Ви тут можете сперечатися, а мені потрібно деякі речі зібрати. Вихідні я проведу не в Академії.

Дві голови синхронно повернулися в мою сторону.

— А де?!

Від того, як вони це одночасно запитали, я засміялася. Ці двоє були настільки схожими, що дійсно пасували одне одному. Істинна пара.

І чомусь лише від одного слова «Істинна» мене аж перекосило. Чи можу я дійсно бути для Райвена…?

— Селесто!

— А?

— То ти, нарешті, скажеш, куди зібралася? — запитала Амелія.

Я зітхнула.

— Якщо пообіцяєте, що нікому нічого не розкажете.

— Обіцяємо! — знову синхронне.

— Вихідні я проведу в маєтку лорда Райвена Даккаріона НоʼКсаріса.

Повисла тиша. Напружена, гробова тиша.

— ЩО?! — знову почулося синхронне.

Алек вперше за весь час втратив дар мови, а Амелія просто сиділа з відкритим ротом.

— Де?! — ошелешено запитала подруга. — Ох, ти ж…

— Селесто, ти зустрічаєшся з ректором? Ти в нього закохана? — Алек прийшов нарешті в себе. — Так, тоді не дивно, що він зʼявляється завжди де є ти…

— Нічого подібного! — запротестувата я. — Я не закохана!

— Ага, просто їздиш до нього на вихідні! — фиркнула Амелія.

— Так це він мене змусив!

— Ой, бідна, змусив її, бачте! — махнула рукою подруга. — Це не змушення, це вже пів дороги до весільної церемонії.

Я закотила очі.

— Ви обіцяли не розголошувати.

— Я обіцяла мовчати, якщо ти не скажеш щось ТАКЕ! — розвела руками Амелія. 

— Ага, — підтакнув Алек. — Скоро ти станеш демонесою, а ми на твоє весілля будемо шукати вбрання, яке не згорить у Підземному світі.

Я вдарила його подушкою.

— Ви обоє неможливі!

— Це ти неможлива! — майже завила Амелія. — А тепер розповідай усе! Які в нього покої?! Чим тебе годують?! ЧИ СПИШ ТИ З НИМ В ОДНОМУ ЛІЖКУ?!

— Мені потрібно терміново щось випити міцніше за чай, — сказав Алек.

Я голосно зітхнула.

Це буде довга розмова…

****

Коли в двері нашої кімнати ввічливо постукали, моя історія добігала кінця. Друзі сиділи з шокованим виглядом.

— Хто це? — тихий голос Амелії.

— Ректор? — Алек запитав.

Я направилась до дверей, і не питаючи, відкрила їх.

На порозі стояв особистою персоною лорд-ректор Райвен НоʼКсаріс. І яке було його здивування, коли мої друзі витріщилися на нього з роззявленими ротами.

Ректор спокійно оглянув нашу бідолашну трійцю, що буквально завмерла на місці.

— Селесто, — звернувся він до мене тим самим небезпечним, занадто м’яким тоном. — Я розумію, що я демон, але я не настільки страхітливий, щоб на мене дивилися, ніби я зараз когось з’їм.

— Залежить, що ви їсте на вечерю, лорде-ректоре, — сказав Алек.

Райвен примружився.

— Адепте, ви натякаєте, що я адептожер?

— Ні-ні, що ви, — швидко втрутилася Амелія, хоч її тон і натякав на зворотне. — Ви, скоріше, адепто-поглинач. В сенсі, ви поглинаєте чужий спокій, нормальний рівень серцебиття і адекватне функціонування нервової системи.

Райвен ледве помітно посміхнувся, переводячи погляд на мене.