Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль 📚 - Українською

Читати книгу - "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Коли кулі співали" автора Роман Миколайович Коваль. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 64 65 66 ... 249
Перейти на сторінку:
10000». Вони розбилися на дві групи: одна пішла виганяти совєтську владу з Єлисаветграда, а друга — з Бобринця.[406] У стані червоних запанувало сум’яття.

6 серпня Бобринецька караульна рота отримала з повітового міста наказ: відволікти увагу селян від Єлисаветграда і виступити в район Компаніївки (серед повстанців було багато компаніївців). Надвечір командири почали готувати роту до наступу. «Однако в роте чувствовалось уже брожение. Кое-кто из красноармейцев успел уже удрать. Тогда командир роты Унтилов и политический руководитель Д. Конторович решились на крайний шаг. Они выстроили роту и предложили: «Кто за Советскую власть, стройся в одну сторону, кто против — в другую». Рота разделилась на 2 части. И та часть, которая осталась верною Советской власти, под командой военного руководителя Мамриенко, военкома Бусуйка, политрука Конторовича и командира роты Унтилова отправилась к Компанеевке».[407] Інші ж розійшлися — від гріха подалі.

Але й Унтілов і Канторович (так, напевно, слід писати це прізвище) воювати не збиралися, бо їх залишилася жменька, а селяни хмарою вкрили поле. Тоді хитрий Канторович, сподіваючись обдурити повстанців, написав звернення. Тон листа був надзвичайно лагідний.

«Дорогие товарищи крестьяне! — писав підступний Канторович. — Мы, красноармейцы, ваши сыновья и братья, обращаемся к вам с настоящим письмом и призываем вас не проливать невинной крови ваших же братьев рабочих и крестьян.

Мы, красноармейцы, сражались в рядах Красной армии, отвоевали и передали вам землю, а вы изменяете власти рабочих и крестьян и идете на помощь нашему общему врагу генералу Деникину, который стремится обратно забрать землю, растоптать свободу нашу своими ногами и превратить нас в своих прежних рабов.

Мы, красноармейцы, клянемся в преданности вам, крестьянам, и не желаем проливать вашей братской и невинной крови — многие из вас по своей темноте пошли за генералом Деникиным, его агентами, которые обманывают вас и распустили ложные слухи о том, что красноармейцы и коммунары поджигают ваши села и хлеба в степи, дабы вас натравить на Советскую власть.

Дорогие крестьяне. Не верьте этим ложным слухам и вместе с нами сомкнитесь для борьбы против общего врага, который желает вернуть на трон царя и помещиков, уничтожить завоеванную свободу. Смерть генералу Деникину! Да здравствует власть Советов! Ждем ответа через делегата».[408]

Парламентер Мамрієнко відніс цього листа. Та на селян ця містечкова балачка не вплинула — вони затримали червоного командира, а роту оточили. І почали гатити з рушниць та куцопалів у бік лукавих червоних дияволів.

Бій був недовгим. Частину червоноармійців полонили, дехто прорвався і накивав п’ятами. «Из пленных был тут же на месте убит красноармеец Боярский, еврей по национальности и учитель по профессии», — з сумом писав якийсь червоний дідько.[409]

Того ж дня, 6 серпня, з Єлисаветграда на Компаніївку виступив півтисячний комуністичний загін із броньовиком. У повстанське село комунари зайшли без бою.

А тим часом селяни на єлисаветській дорозі вже будували загороди, щоб не випустити москалів та захопити їхній броньовик. Зрозумівши, що потрапили у пастку, червоні поспішили назад. Дорогу розчищали собі під перехресним вогнем повстанців. І хоч врешті загін утік, та 18 чоловік вбитими залишив у дорожній пилюці. «Свое дело отряд сделал, — оптимістично писав невідомий свідок. — Он задержал повстанцев и дал возможность эвакуироваться из города Соваппарату».[410]

А у неділю селяни вирішили поярмаркувати в Єлисаветграді. Як не опиралися частини Братського полку і комуністичний батальйон, не вийшло — повстанці бадьоро вскочили до міста. О 19.00 останній ешелон совєтської влади залишив місто. Повстанці не змогли його захопити, тільки обстріляли зі станції.[411]

Так українці проганяли ненависну комуну. Але на звільнену від червоних москалів землю насувалася нова ворожа сила — білогвардійці. Звісно, що у своїх звітах Антанті, яка озброїла Добровольчу армію, Денікін писав про те, як він жене більшовиків…

Білі одразу продемонстрували, що є владою репресивною. Контррозвідка арештовувала всіх, хто не поділяв принципу «єдіної-нєдєлімої Росії», — і більшовиків, і меншовиків, і «петлюрівців». Арештантів розстрілювали нещадно. Тож не минуло й місяця, а селяни вже були готові повстати проти денікінців.

Штаб повстанців з серпня практично не змінився. Розташувався знову в Компаніївці. Як і раніше, очолював його Герасим Нестеренко. Більшовики зазначали, що членами штабу були «винятково петлюрівці».[412]

15 вересня в Компаніївці відкрився повітовий селянський з’їзд. У його роботі взяло участь понад 500 делегатів. На з’їзді хлібороби розповідали один одному про здирства і знущання денікінців у їхніх селах. Обурювались, що повертаються поміщики, яким треба було тепер віддати третину вже зібраного врожаю та ще й платити за «орендовану» у них землю. А якщо хтось не погоджувався, поміщик закликав каральний загін і починалося страшне насильство над людьми. Стогони летіли над Україною.

Закінчився з’їзд 22 вересня. Того дня ухвалили резолюцію проти денікінщини, але без заклику до збройного виступу. Та сталося непередбачене — в Компаніївку увійшов каральний загін (півтора десятка вершників). Одразу почалася перестрілка. Спішно закриваючи засідання, Герасим Нестеренко кинув:

— Настав час відверто виступити проти Добровольчої армії.[413]

І штаб вирішив почати повстання. В його розпорядженні було кілька партизанських загонів і підтримка селянства. «Петлюрівському штабу» підпорядкувались навіть комуністи і російські есери.[414]

Виступ призначили на 24 вересня. У села вирушили вістові, щоб сповістити про наказ штабу. Дізналися про плани селян і денікінці. Генерал Слащов надіслав у Компаніївку спеціальний наказ. «До моего слуха дошло, — писав кацапило, — что крестьяне Компанеевки, Обозновки и других деревень собираются толпами и грозят Елисаветграду. Приказываю разойтись по домам, в противном случае толпы будут разогнаны

1 ... 64 65 66 ... 249
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"