Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль 📚 - Українською

Читати книгу - "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Коли кулі співали" автора Роман Миколайович Коваль. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 63 64 65 ... 249
Перейти на сторінку:
і Добровольський у більшовицький капкан таки потрапили…

В оперативному зведенні Кременчуцького штабу ЧОН за 8 листопада 1922 року стверджується, що 29 жовтня 1922 року біля с. Москаленки, що за 25 верст від Сміли, відбувся бій об’єднаного загону міліції і самоохорони с. Ротмістрівка з «бандою Чорного Ворона чисельністю 6 чоловік». У цьому бою, стверджували червоні, було вбито Чорного Ворона та ще одного партизана. Закінчується інформація так: «Труп Черного Ворона опознан местным населением и амнистированными бандитами и в Черкассах сфотографирован».[397] Так це чи ні, не знаю, принаймні у «Доповіді про політичний стан Черкаського округу з 1926 р.» стверджується, що загін Чорного Ворона ліквідовано 6 червня 1925 року.[398] А можливо, і далі він продовжував боротьбу, адже у своїх документах окупанти часто бажане видавали за дійсне.


17. Головний отаман Холодного Яру Герасим Нестеренко-Орел

Герасим Онуфрійович Нестеренко народився 3 березня 1890 року в с. Красновертка Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (тепер Кіровоградська область).[399] Здобувши освіту, від 1908 року вчителював у сільських школах Єлисаветградського повіту,[400] зокрема в с. Обознівці.[401]

Світова війна, яка заклекотала в Європі у літню спеку 1914 року, не минула і Герасима. Щоправда, до війська він пішов не одразу — адже вчителі мали законну відстрочку від служби в армії. Його мобілізували лише 1916 року. Навчався в Костянтинівській військовій школі у Києві,[402] а також в Одеській школі прапорщиків, яку скінчити не вдалося, бо почалася Лютнева революція. В ті дні, напевно, він і став членом партії есерів.

У добу революції Герасим вже був чоловіком зрілим і авторитетним, як-не-як вчитель! Не дивно, що 1917 року його обрали членом Єлисаветградської повітової земської управи — установи, яка, на думку селян, повинна була вирішити найголовніше питання… Всі тоді неймовірно хотіли «земельки»!

Але право на землю в той час забезпечували не стільки закони, як військо. А його, рідного, не було. Тож Герасим Нестеренко 1917 року взявся творити у Ревуцькому Вільне козацтво. Про ті дні лишив згадку його товариш — старшина-інструктор Ревучанського (Добровеличківського) куреня Вільного козацтва Данило Лимаренко. Він стверджував, що «головним промотором» формування Вільного козацтва стала місцева «Просвіта» — майже всі просвітяни-чоловіки, недовго думаючи, зголосилися до козацтва. За прикладом освічених людей пішли й інші. «Просвіта» не тільки дала кадри Ревучанському куреневі Вільного козацтва, а й стала «джерелом національно-державної свідомості».[403]

Штаб куреня розмістився у колишньому маєтку Олексія Івановича Ревуцького. У курені було лише чотири старшини-інструктори — Данило Лимаренко, Ілько Журжа, Є. Повитчаний і Герасим Нестеренко, який організував кінну сотню, щоправда неповну — лише 30 осіб.

Насамперед вільні козаки взялися роззброювати дезертирів російської армії, що, тікаючи з Румунського фронту, перебиралися через Ревуцьке. Втікачам великодушно давали перепустки з дозволом на просування в Росію і проханням до установ УНР допомогти їм вибратися геть з України.

Виявив себе Герасим і як громадський діяч — він був серед організаторів повітового селянського з’їзду. Зібрання відкрилося 6 грудня 1917 року в Єлисаветграді. Секретарем зібрання делегати обрали вчителя Нестеренка. З’їзд ухвалив резолюцію про визнання Центральної Ради як органу влади в Україні. Проголошувалося, що Єлисаветградський повіт входить до складу «єдиної, неділимої України, яка є частиною Російської Федеративної Республіки».[404] А Росія саме у цей день почала війну проти України…

Коли у лютому 1918 року Центральна Рада домовилася з центральними державами у Бресті (Бересті) і німецькі війська прийшли в Україну, щоб вигнати червоне російське військо, вільні козаки Ревуцького осторонь не стояли. Під вечір 14 березня 1918 року (за новим стилем) Ревучанський курінь у складі 140 піших і 40 кінних прибув на станцію Адабаш. Там вже зібралися Глодоський і Марківський курені та дві сотні німецької піхоти.

Рано-вранці 15 березня на станції вивантажився ще й німецький батальйон. Почався наступ на Новоукраїнку. П’ятдесят вершників сотника Нестеренка охороняли лівий фланг із боку станції Плетений Ташлик, а кошова піхота зайняла праве крило фронту. Більшовики бою не прийняли і втекли. Українсько-німецьке військо повагом увійшло до Новоукраїнки. Вільні козаки виглядали завзято. Стомлені німецькі піхотинці в зношеному, сірого стального кольору одязі з цікавістю приглядалися до них…

Нестеренко увійшов в історію і як засновник Єлисаветградсько-Олександрійського повстанкому. На початку серпня 1919 року він став одним з організаторів збройного виступу проти комуни. Ось що писали про ті дні червоні: «Руководящую роль в подготовке и проведении восстания взяли петлюровцы. Штаб их находился в Компанеевке. Во главе штаба стоял учитель Герасим Онуфриевич Нестеренко — украинский эсер, Островский и офицер Гриценко. Они организовали все окружающие села: Антоново, Живаново, Сасовку, Егоровку, Раздолье, Терновую Балку, Зеленую, Марьевку и др. села. Повстанцы выбрали свой комсостав…»[405]

Найближчими помічниками Нестеренка стали вчителі Гриценко (есер) і Віктор Орловський, агроном Митрофан Крикун, колишній фельдфебель російської армії Микола Рудченко і селянин із Компаніївки Микола Бардоша.

Повстанська стихія швидко затопила Губівську, Нечаївську, Калинівську та інші волості, викинувши з них червоне сміття. «Всього повстанців зібралося до

1 ... 63 64 65 ... 249
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"