Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

Вона не виринала.

Занадто довго не виринала.

Невідомо, чи вміє вона взагалі плавати.

Вчора він ледве дістав її, і у воді вона не рухалася.

Зрозумівши, що зволікати більше не можна, й скинувши лише шубу, Альберт кинувся у воду.

Альберт нирнув та побачив, як Яна, у світлі сріблястого сяйва, повільно підіймається до поверхні. В її очах горіли п'яні іскорки пустощів. Вона знала, що він не витримає та кинеться за нею.

І вона все ще була п'яна.

— Попався. Так і знала, що ти поведешся, — засміялася Яна, виринаючи. — Ти що, просто в одязі пірнав? — Яна з подивом розглядала мокрий одяг Альберта. — А кажуть, я з головою не дружу.

Яна знову засміялася та, відштовхнувшись ногами від герцога, через що той мало не впав похитнувшись назад, знову пішла під воду. Лаючись, на чому світ, Альберт почав стягувати з себе важкий мокрий одяг.

— Ну почекай, бридке дівчисько, — бубонів він собі під ніс, — зараз я до тебе дістануся.

І дістався.

Тільки замість того, щоб злегка притопити нахабницю, як він збирався спочатку, руки самі ковзнули вздовж її боків, і Яна подалася вперед.

Альберт розумів, що це неправильно, що в ній зараз каже проклятий хміль, але вона була так спокусливо близька, дихання настільки гаряче, а губи неймовірно вимогливі. Вона не збиралася зупинятися, тож на його слабкі спроби відбитися лише сміялася та ставала наполегливішою.

Герцог Сандр завжди сам брав, що хотів, але зараз зрозумів, що беруть його.

Легко сміючись, Яна поневолювала його, змушуючи підкоритися. І в той момент, коли він відкинув усі сумніви, реальність преобразилася.

Кілька годин потому. Водоспад Кай-Рій

Вони лежали на мілині, недалеко від берега в теплій воді, підставляючи обличчя сніжинкам, що повільно падали з неба. Ті гарно кружляли та миттю танули, стикаючись з водою. Водоспад, як і раніше, гуркотів, але сонце, що зайшло за важкі хмари, більше не народжувало в ньому веселки. Зате тисячі бризок, мов м'яка хмара, намагалися накрити собою озеро, щоб сховати від чужих очей дивну парочку, що вирішила викупатися в середині зими.

— Навряд чи вдасться приховати, що Кай-Рій ожив, — відкидаючи голову назад і опускаючи волосся у воду, сказав Альберт.

— А ти певен, що він справді ожив? Може, просто десь вгорі за течією відкрилися гарячі джерела? — запитала Яна.

Альберт повернувся до неї та, ніжно провівши рукою по її мокрій щоці, відповів:

— Після твого першого дотику я чітко бачу всі рухи сили. Ти якимось немислимим способом зуміла відживити священний водоспад Кай-Рій. Я й зараз бачу, як у ньому хлюпаються сріблясті нитки сили.

Яна замислилась.

— Вибач за дурне питання, але навіщо приховувати водоспад?

Альберт подивився на Яну як на недоумкувату. Невже вона так і не зрозуміла?

— Маги, Яна, вони відразу кинуться сюди за силою.

— Не бачу проблеми, — засміялася Яна, сідаючи. — Ось тут по периметру потрібно буде поставити паркан. Так, — Яна покрутила головою, оглядаючись, — там прохід необхідно буде розширити, щоб можна було поставити касу та ще сторожку для охорони. Її, до речі, можна буде трохи глибше в лісі поставити. Ще потрібно пару роздягалень і містки для входу у воду, нічого на березі ганчір'я розкидати. Ах, так, ще обов'язково кілька туалетів. Ти ж не хочеш, щоб прочани святе місце загадили? Добре було б ще пару кіосків з їжею поставити, але це можна пізніше: якщо народу приходити буде багато — умільці із сусідніх сіл самі прискачуть, тільки одразу треба їх митом обкласти. Добре було б дорогу сюди нормальну прокласти, але, боюся, це буде дорого. Не вигідно, — Яна задумалася. — Хоча можна пустити байку, що до водоспаду необхідно пройти пішим, скажімо, тисячу кроків, підносячи молитви, інакше не подіє. Ну й найголовніше, — Яна широко посміхнулася і виразно подивилася на Альберта.

— Що? — не зрозумів той.

— Мій відсоток. Я хочу мати від цього підприємства свій відсоток.

Альберт засміявся, сховавши обличчя в долонях.

Даремно він боявся, що пророцтво про Яну, тож вона загине, пожертвувавши своїм життям.

Яка там святість, ця жінка робить гроші з повітря, й жодна божественна таємниця її навіть не чіпає. Про які чисті помисли з нею може йтися, коли вона, розбудивши давню божу силу, миттю підрахувала, скільки зможе з усього цього мати?

— Ти неймовірна, — Альберт нарешті перестав сміятися та подивився на Яну з неприхованим захопленням. — Буде тобі відсоток. Про це я подбаю.

— Обіцяєш? — Яна низько нахилилася над ним так, щоб її оголені груди торкнулися його.

— Обіцяю, — прошепотів Альберт, обертаючи Яну в обійми та притискаючи до себе ще ближче.

Через годину вони, нарешті, вибралися з теплої води й Альберт швидко висушив їх тіла та одяг.

Тепер йому здавалося, що його резерв безмежний й те, що раніше осушувало на кілька днів, зараз на наповненість зовсім не впливало.